Глава 30

Вранці я прокинулась через будильник, і відразу ж обернулась, перевіряючи наявність чоловіка у ліжку. Марно. Він, чортів жайворонок, давно покинув тепленьке ліжко. Я повернула сонну голівоньку до вікна, спостерігаючи, як барабанить дощ по склу. Ех, жахлива погодка, звичайно.

Залишати теплу постіль зовсім не хотілось, особливо в ось такі холодні ранки, але треба на роботу. Навіть якщо мій бос — мій чоловік. І кіт.

Розуміння цього остаточно вибило з мене увесь сон і я, натягнувши махровий, синій халат, почимчикувала до ванної кімнати.

Вже коли спускалась до кухні, почула солодкий запах кави. Ммм, тільки не кажіть, що Марк готувати пішов.

-Доброго ранку. -протираючи очі, привіталась.

-Доброго ранку, кохана! -він почав посміхатись, швидко цілуючи мене у щічку. -Я хотів приготувати тобі сніданок у постіль, але якщо вже ти так рано встала, сідай.

Я слухняно всілась за стіл і переді мною вже з’явилось дві чашки з ароматною кавою, круасани з шоколадом, банани та виноград. Собі Марк приготував омлет, так як круасани з шоколадом для нього такі ж, як і м’ясо.

-Дякую. А Рейчел де? -поцікавилась я, починаючи снідати. Марк сів поруч, посміхаючись.

-Спить. Сказала, щоб не чіпали її.

-У неї поганий настрій?

Мій чоловік стенув плечима, жуючи.

-Що по роботі? -аби напружена тиша не затягувалась, почала я. Напруги я не відчувала, але хто знає, що буде після того, як ми замовкнемо? От, тому я буду щось запитувати. Та й на Марка я зовсім не ображалась, хоча повинна.

-Сьогодні на твоїх плечах лежить перше проектування від компанії Ніко. Тому доведеться поїхати до нього в офіс, а я поїду з тобою.

-Навіщо? Я й сама впораюсь.

-Змирись, перші проекти ти робитимеш зі мною і поруч зі мною. -як би мило він не посміхався, тон був суворим. Неначе зі мною знову розмовляв містер де Арт. Ну ок. Мені на краще. Менше партачити буду.

-А Розалі буде?

-Навіщо вона тобі?

-Не знаю, - я стенула плечима, допиваючи каву та тягнучись за виноградом. -ми подружились.

-Вона працює з Ніко, але в офісі буває рідко. Воліє працювати вдома. До речі, як тільки вагітність почне ускладнюватись, ти також облаштуєшся тут. Не будеш щоранку прокидатись о шостій та бігти на роботу, і взагалі, я б хотів, аби ти взяла відпустку.

Така різка зміна розмови мене напружила і я ледь не вдавилась виноградом. Дивно чути від Марка такі спокійні словечка на рахунок моєї вагітності. Раніше він й чути про це не хотів.

-Відпустку брати буду після пологів. -я прочистила горло, продовжуючи. -Але вдома працювати не збираюсь.

Марк кивнув, уважно дивився на мене та навіть снідати припинив.

-Тебе щось тривожить?

Я знову підозріло глипнула на нього, не знаючи, чи варто відповідати.

-Тривожить. -все ж наважилась я, адже вчора ми обіцяли довіряти одне одному та нічого не приховувати. -Раніше ти й чути нічого про дитину не хотів, і аборт змушував робити. А зараз так піклуєшся. Для чого, Марк? Боїшся, що розлучусь і вашому з ловцями перемир’ю кінець?

Мій чоловік спохмурнів, згадуючи минуле.

-Я завинив, признаю. Але я готовий змінюватись і виховувати цю дитину.

-Не цю дитину, Марк! Нашу! Тому що я тобі не зраджувала. -на очі знову накотились сльози, але він вперто проігнорував мою фразу.

-А перемир’ю і так кінець. Розлучишся ти зі мною чи ні — на нашу угоду це не вплине.

-Он як? -я фиркнула, витираючи губи серветкою. -Якщо ти збираєшся й надалі говорити про дитину так, немов вона не твоя, то я збираюсь зробити тест ДНК після народження. А потім я покажу тобі результати та розлучусь. І повір, ти здивуєшся, коли побачиш, що й справді є батьком дитини.

Я жбурнула серветку на стіл та гордо попрямувала до нашої спальні. Сльози знову навернулись, і, здавалось, я повинна радіти за те, що Марк прийняв дитину та буде поруч. Але як я можу сміятись і веселитись сьогодні, якщо вже завтра він дивитиметься на дитину і думатиме, що вона не його. Я не дозволю так сильно принижувати мою честь та прив’язувати дитині клеймо байстрюка. Треба буде поперек горла кісткою стану усьому світу, але дитину я захищу. Але все одно це питання турбує мене, як я могла завагітніти від Марка, якщо по його словам це неможливо?!

Коли я вже одягалась, до кімнати зайшов Марк, спостерігаючи за кожним моїм нервовим рухом. Я шарпала дверцята шафи, рвучко діставала сорочку й так само злобно одягала її.

-Медіно... -він доторкнувся до мого передпліччя, трохи смикаючи вбік.

-Що?

-Я не те мав на увазі.

-Вчора не те мав на увазі. Сьогодні не те мав на увазі. Що з тобою таке, га? Ти колись глянеш правді в очі та признаєшся, що саме це і хотів сказати!? Я все розумію, Марк. Ти кіт і все таке. А я людина, яка ніколи не подарує тобі спадкоємця. Ви всі живете за цими стереотипами багато років, і ще ні разу не зустрічали виключень. І я вірю тобі, вірю, що ти не впевнений у мені і в дитині. Але й ти повір мені! Повір, це й справді плід твій. Розумієш? -з надією заглянувши у його очі, я шукала хоч краплю віри.

-Я думав про це, але... Крістіан заперечує.

Я фиркнула, вириваючи свою руку.

-Значить, Крістіан. А ти чуєш, що я тобі кажу? Чи ти крім своїх котів нікого не чуєш? Я. Вагітна. Від. Тебе! Бовдуре.

Голос зрадницьки затремтів, і я знову відчула на щоках сльози. Відвертаючись та непомітно стираючи їх зі щік, я дістала чорні класичні штани та почала натягувати їх.

-Я розберусь з цим.

-Уж постарайся! -гукнула я, швидко застібаючи блискавку. -Бо я з глузду так з’їду, Марк. Не можна вічно сперечатись. Якщо ми домовились вірити одне одному, то не відступай.

Він посміхнувся, підходячи ближче та тягнучи мене в обійми.

-Я вірю тобі. -ага, так я й повірила ЙОМУ! Бреше ж, кіт проклятий. -Ну, майже вірю. Принаймні хочу вірити! І ще, тобі доведеться познайомитись з деякими котами з нашого кола. Я повинен усім сказати, що у мене буде спадкоємець. Буде складно, ніхто не захоче вірити у те, що ти вагітна від мене, ти ловитимеш багато презирливих поглядів, але ми повинні вистояти.