Таке відчуття, що Марк навмисно довго не заходив до кімнати. Мені навіть захотілось вийти та добряче стукнути його за очікування, адже впевнена, він бачив, що я виглядала його. А тепер робить вигляд, ніби нічого взагалі не відбулось.
Ще трохи походивши по кімнаті, я впевнено рушила до дверей, що саме прочинились перед моїм носом. От чорт!
Марк посміхнувся, як тільки побачив мене.
-Привіт. Як ти? -вкотре за сьогодні поцікавився він.
-Добре. -я завела руки за спину та склала їх у замочок, відходячи від дверей. Мій чоловік відразу ж зайшов та почав стягувати піджак. Хоче переодягнутись? Гаразд, я почекаю. Але якщо він думає, що й цього разу просто змовчить або відмовиться відповідати — то він глибоко помиляється.
-Що з пультом? -від гіпнотизування стінки вивів його голос. Такий тихий, нагідний, але й водночас напружений.
-Він... впав! -видала перше, що спало на думку, нервово хитаючись зі сторони в сторону. Марк хмикнув, натягуючи сірі спортивні штани та білу футболку.
-І з якого поверху він впав? -мій чоловік хитро прикусив губу, стримуючи посмішку. Та щоб його! Не про пульт я зараз хочу говорити.
-Ти так і будеш ігнорувати те, що сталось? -вмить завелась я, стрибаючи на ліжко та сідаючи у позі лотоса.
-А й не ігнорую. Винні будуть покарані. Що ще ти хочеш від мене почути?
Він дивився так, немов весь світ до моїх ніг схилив, а мені й цього мало. Я поморщилась, маючи намір взагалі вийти з кімнати, але варто було хоч трохи підійнятись, як Марк всадовив мене назад.
-Пробач. Я просто хвилююсь, навіть не знаю, як ти відреагуєш. -він сів поруч, також підгинаючи ноги.
-Але ж не вихід вічно приховувати від мене усе. Можливо, якби ти раніше мені розповів що й до чого, я б була обережнішою.
-Гаразд. -Марк кивнув, починаючи розповідь.
Нічого нового він мені не розповів, майже усе те, що й Ральф. Я фиркала та обурювалась, вимагаючи правду, а не казочку. Та мій чоловік наполегливо вимагав від мене віри у всю цю нісенітницю. Він казав, що насправді кіт, а Ральф — лідер ловців, які їх винищують. Спочатку мені хотілось сміятись, але коли він почав роздягатись зі словами: “Я доведу!” стало зовсім не до сміху.
-Припини! Що ти коїш, дурнику? Так хоч труси залиш на собі. -я знову істерично засміялась, в очікуванні дивлячись на Марка.
-Ти не віриш мені, і я цілком згоден. Я б сам собі не повірив. Але, така вже правда.
Після цих слів у мене перед очима все почало пливти, немов затягувалось прозорим туманом і Марк ставав усе меншим і меншим, набуваючи темного кольору шкіри. А коли усе це закінчилось, переді мною сидів... Каспер?
Нажахана видовищем, я сіпнулась, відповзаючи на самий край ліжка, але мій котик, якого я залишила у колишній квартирі, стрибнув на ліжко та почав граційно підходити ближче.
-Ти... ти геть з розуму вижив? Що за дурний розіграш? -я голосно обурювалась, намагаючись перекричати наполегливе муркотіння. Та ну, це ж дурниці!
-Мааарк, не смішно. Закінчуй, прошу тебе. -я поглянула у жовті очі кота, і впізнала свого чоловіка. Це ж не можливо, правда?
Вже через декілька секунд переді мною стояв чоловік, у тому, в чому мати народила.
-Що за фігня? -скрикнула, кидаючи у нього подушку.
-Не фігня, а правда, -Марк почав натягувати на себе штани, не зводячи з мене погляду. -яку ти так наполегливо намагалась дізнатись. Усе ще хочеш почути продовження?
Він сів поруч, тягнучи мене за зап’ястя трохи ближче, але я вирвала руку.
-Тобто... як це? -навіть дивуюсь, що й досі можу говорити. Напевно, якби могла, давно б поринула у сон, втрачаючи свідомість.
-Твій світ не звик до цього. А ще, ти у мене зовсім не фантазерка. -його губи розтягнулись й легкій посмішці, намагаючись заспокоїти мій шок. -Та цей макрокосм носить не тільки людей, а таких, як я. У нас є ціле коло! Крістіан наш лідер.
-Крістіан теж... от такий? -з легкою огидою запитала я.
-Нас багато, Медіно. Наше коло — одне з найбільших. І у ньому рахується майже десять тисяч котів. А крім нашого кола їх ще ого го!
-Очманііітиии. -протягнула я, запускаючи долоні у волосся. -А як так сталося? А Кетті? Вона теж... кицька?
Марк почав сміятись, тягнучи руку до моєї щоки, але швидко зупинився, зустрівшись з моїм обуреним обличчям. Не могла я йому пробачити. Ні те, що образив мене й дитину, ні те, що приховував правду. Не могла.
-Ми не кицьки, ми коти.
-А є різниця?
-Звичайно ж. -трохи помовчавши, він продовжив. -Ні, Кетті зі звичайної, нормальної родини. Моя рідна мати, котру ми деякий час шукали, пам’ятаєш? - я кивнула. -Так от вона і є котом. Мій батько загинув, захищаючи нас від ловців. І саме після смерті батька, моя мати й віддала мене до дитячого будинки, ніби -то люди зможуть мене захистити.
-А як же батьки Кетті? Точніше, її тато. Він знає?
-Ні. Ніхто не знає. Крім тебе. -він підійняв очі, благально дивлячись на мене. -І ніхто не повинен дізнатись.
-Здуріти можна. -я не зводила очей з Марка, досі не вірячи не тільки у почуте, а й у побачене. -Тобто ти вирішив мною скористатись, аби укласти мир з ловцями?!
-Спочатку так, але й ж не думав, що закохаюсь! Медіно, я й справді дуже люблю тебе. І не можу втратити, -він підсунувся ближче, наполегливо беручи мене за руку. -розумієш?
-Ні! -грубо відрізала я, але руку забирати не поспішала. -Для мене дико те, що ти ніби в жертву себе цим шлюбом приніс.
-Саме так я й думав на початку, але Крістіан вже одружений з Шахірою, а я, як довірена особа нашого лідера, повинен був зробити це замість нього. Подумаєш, один нікчемний шлюб, від якого залежить життя усього кола. -як тільки він зрозумів, що сказав, його брови стрімко підлетіли догори.
-Нікчемний шлюб!? -крикнула я та смикнула руку на себе, не забуваючи перед цим штовхнути Марка у груди. -Геть пішов. Я бачити тебе не хочу!
-Медіно! Я не те мав на увазі.
#4071 в Любовні романи
#949 в Любовне фентезі
#556 в Різне
#242 в Гумор
бос і підлегла, драма сильні почуття таємниці, гумор та інтриги вагітна героїня
Відредаговано: 11.05.2022