Глава 21

Ну ось, сидимо на кухні, гнівно дивлячись одне на одного. Здається, Марк подумки вже задушив мене, розчленив та по пакетикам поскладав.

Я навмисно голосно сьорбаю чай, якого так “сильно” захотіла посеред ночі. Мій дбайливий чоловік відмовився пускати мене саму, схиляючись до думки, що накою дурниць. Та що я могла зробити? Хіба що втекти, але не зараз. Зараз мені треба гроші. І трохи часу.

Коли чаю залишилось на самому денці, я розчаровано видихнула.

-Ходімо. -помітивши, що мій чарівний напій закінчився, Марк жваво встав з -за столу.

-Сам йди. -я незворушно підійшла до кухонної мийки, повііільно так взяла до рук губку та капнула на неї галу. А далі почала старанно натирати мильною губкою чашечку, при цьому виразно дивлячись на Марка. Ні на секунду не відводила погляд з його обличчя, доки він витріщався на чашку.

-Знущаєшся? -прошипів, мов змій.

-А ні трохи. -я комічно повела бровами, знову перемикаючи увагу на чашку.

-Не дратуй мене. -так це я його дратую? Та це він лізе до мене! Хоче спати — вільний. Я не тримаю.

-Не лізь! -рявкнула я, жбурляючи чашку на мармурову підлогу. Мені здалось, чи у Марка око сіпнулось? А загалом, яка різниця? Він сам напрошується.

-Ти божевільна. Аби через хвилину усе прибрала.

Ти диви, ще й наказує мені. Ну, демоне, я тобі ще влаштую.

Марк розвернувся, маючи намір піти з кухні, але не тут то було. Я підхопила з стільниці тарілку, жбурляючи об стінку біля дверей.

-Ти що робиш? -тепер моїм любим чоловіком прямо трусило через лють, а я нахабно посміхалась.

-На щастя. -незворушно мовила я, опускаючи ще одну тарілку на підлогу.

-На щастя? -немов смакуючи ці слова, Марк підійшов до столу, легким помахом руки зносячи з нього вазу з квітами. Що, геть розумом рушив? Помітивши моє здивування, він поспішив усе пояснити. -Битий посуд користі не принесе. Ми можемо продовжувати в цьому ж дусі до самого ранку, розібрати цей дім до найменшого камінчика, але користі від цього ніякої! Ти вважаєш себе розумною, так прояви розум і тут. Ми можемо зупинитись і піти спати. А можемо продовжити. Твій хід. -він безсило махнув рукою в бік тарілок, що мирно стояли на тарілосушці.

Можливо, я б послухалась його і пішла в спальню, але помітила на губах легку посмішку. От же гад! Думає, своєю красномовною промовою здивував мене?

Я багатозначно кивнула, складаючи губи у трубочку, і як би не в значай зачіплюю пальцями металеву склянку з виделками та ложками. Вони з дзвінким ударом зустрічаються з підлогою, доки Марк безсило спостерігає за усім цим неподобством.

-Ти що намагаєшся мені довести? Хочеш поговорити — давай. -мій чоловік сідає за стіл, оминаючи уламки скла та жовті тюльпани.

-Відвали. -тепер моя черга шипіти, а він хай думає, як обійти мене цього разу.

-Якщо у тебе немає питань, то якого чорта ти не спиш?

-А якого чорта ти тут? Я сама хочу побути. Геть! -відвернувши від нього обличчя, я почала старанно вивчати картину, що висіла над аркою до їдальні.

-Гаразд.

Так швидко? Він дійсно здався так швидко?! Щось не дуже мені віриться, тому я непомітно потягла рученята до ще однієї тарілки. Чоловік встав, маючи намір піти звідси, ще й сопів, мов їжак.

Та хто ж знав, що Марк так несподівано обернеться?

-Не смій! -на всю горлянку заволав цей навіжений, через що навіть я здригнулась, але тарілку так і не відпустила. -Руйнувати тут усе. -вже набагато спокійніше сказав Марк. А як тільки помітив, що я злякано сковтнула, посміхнувся, виходячи з кухні.

Та що б тобі, гад! Не задумуючись, я ніби ненароком знову опустила тарілку. Протяжний рик Марка хвилею прокотився по коридору, навіть мені здалось, що зараз він повернеться і вб’є мене. Але ні, з кожною секундою кроки лише віддалялись, змушуючи мене посміхнутись. Те, що я побуду сама — чудово. А те, що зможу спокійнісінько зв’язатись з Зорькою — ще краще.

Оххх, від неї з самого обіду смс просто купа!

“Тебе вже зжерли чи ти просто ввімкнула ігнор?” - це останнє смс, відправлене менше, ніж пів години тому.

“Все добре, пробач. Ти зв’язалась з Розалі?”

“Ще вчора. Домовились про зустріч, вона пообіцяла все розповісти про твого чоловіка і допомогти заховати дитину.”

“Я теж хочу!” -відразу ж вклинилась я, адже для мене важливо усе почути власними вухами, впіймати кожну емоцію дівчини, якій зобов’язана життям.

“Ти дурна? Не висовуйся, якщо Марк дізнається — усі твої старання з’їдуть до нуля.”

“Я обережно.”

“Завтра оговоримо. Видали смс і спати лягай.” -якось надто суворо відповіла Зорька. Хоча, я її розумію. Якби Тім вчинив з нею так само, як Марк зі мною, я б вже вбила усіх причетних, а Зорю сховала б від очей людських.

До спальні я поверталась у надто боязкому стані. Не переріже ж Марк мою горлянку вночі. Не переріже.

Впевнилась я у цьому лише тоді, коли побачила Марка, що важко сопів на своїй половинці ліжка. Не розлігся зіркою, як любить, не забрав усю ковдру собі, як завжди робив, не дивився на мене, ховаючи у очах злість.

Я хотіла підійти та попросити вибачення, притулитись до його грудей, але він сам винен! Чого це тепер я вибачатись повинна? Нехай сам вибачається.

Навмисно голосно фиркнувши, я ввімкнула світло. Нехай мучиться. Доки я не одягнусь, ніякої темноти!

Мою тушку прикривали лише дверцята шафи, за якими я старанно ховалась, натягуючи піжаму. Ще трохи походивши, навмисно граючи Марку на нерви, я все ж зглянулась та вимкнула світло, відразу стрибаючи під прохолодну ковдру.

Декілька хвилин я старанно намагалась заснути, але марно. Коли гул у вухах трохи вщух, я почала помічати важке й гучне дихання Марка. Зараз навіть це дратувало! Як би дивно не було, але мене дратує те, що він дихає. Я божеволію, так?

Знову обурено фиркнувши, я повернулась на бік, повертаючись до чоловіка спиною. Він заметушився, а згодом я відчула прохолодні пальці на своєму передпліччі.