Глава 20

Почувалась я, м’яко кажучи, паршиво. Клавдія підтримувала мене, як тільки могла. І яким було моє здивування, коли вона порадила зробити тест на вагітність! Відмахнувшись, скинувши усе на надто жирну їжу, я потягла її назад. Коли ми повернулись, відразу ж переді мною лягли папери. Моя бідна голівонька боліла, тіло било мілке тремтіння, і це ще я повинна підписувати усе це?

Вже через півтори години я оглянула кожен папірчик, прочитала кожне слово, а Марк терпляче чекав, не підганяючи. На ознайомлення договору у нього пішло двадцять хвилин, ну а я... ну трошки затрималась!

-Вітаю зі співпрацею! -посміхнулась Клава, як тільки я підписала останній документ.

-Радий працювати з тобою в одній команді. -містер Ліетсон встав зі свого стільця, простягаючи мені руку. На хвильку забарившись, я також спробувала встати на тремтячих ногах, і о диво!, в мене вийшло.

Марк поспіхом зібрав усі документи в папку, навіть не збираючись передавати їх Ніко.

-Договір буде в мене. Копії я тобі пришлю. -він також підійнявся, уважно дивлячись на трохи сконфуженого чоловіка.

-Але...

-Ніяких але!

-Містер Ліетсон, не зліться. -втрутилась у цю розмову я, помітивши, як жваво засмикалось око у мого партнера. -Мій чоловік занадто нервовий останнім часом.

Навіть не прицілюючись, Марк впіймав мій погляд, хмурячись. Дарма він це,адже замість того, аби замовкнути, я продовжила:

-Будьте розумнішим та поступіть свині дорогу.

Після цих слів Ніко залився щирим сміхом, доки Клава тихенько пирснула в кулачок.

-Лише заради тебе, Медіно. -кивнув чоловік, погоджуючись.

Оййй, а Марк, як струна натягнута. Дома моїм нервам влаштує американські гірки.

Клавдія протиснулась повз свого чоловіка, хапаючи мене під лікоть.

-Ми відійдемо. Поговорити. -зверталась вона виключно до Марка, напевно, забувши про існування Ніко.

Ми підійшли до вішака, і до нас жваво підбігло те саме кучеряве диво.

-Дами, дозвольте допомогти. -він зняв моє пальто, допомагаючи його одягнути. Теж саме зробив і для Клавдії.

-Дуже дякую. -затягуючи пояс, я дивилась виключно на офіціанта, як почула злий рик Марка.

-Гей! Нам рахунок хтось принесе? -я навіть обертатись до нього обличчям боялась, тому просто кинула вибачальний погляд в бік хлопця.

-Пробачте, моя зміна закінчилась. -мов ні в чому не бувало, він навіть променисто посміхнувся. -Мене звуть Джерролд. Просто Джер.

-Рада знайомству.

Клавдія тихо відкашлялась, знову хапаючи мене за руку.

-Пробачте, Джерролд, але нам терміново треба на свіже повітря. -її тендітні пальчики грубо зсунули тушку хлопця від дверей, змушуючи мене роззявити рота в подиві.

-Що це було? -відразу ж запитала я, як тільки ми опинились на вулиці. Здавалось, навіть ліхтарики не просвічували нічну темінь, наганяючи легкий страх та гостру обережність.

-Це я хочу запитати, що це було!? -вперше Клавдія хмурила свої брівки, але вона зовсім не виглядала злою та розсердженою. Скоріше, мала вигляд малої дитинки, яка старанно ображається на рідних.

-А що таке? -я навіть посміхнулась, зустрівшись з її зеленими очима.

-Та ти ж забавлялась з тим... Джерролдом! -з легкою гидливістю мовила Клава, ще й осуджуючи похитувала головою.

-Не правда. Просто я була з ним милою.

-Ти хотіла позлити Марка! -ну, як в воду видиться, чесне слово.

-Хочеш сказати, що у мене не вийшло?

На губах Клавдії заграла хитра посмішка, а я ж пирснула від сміху.

-Вийшло! Ой як вийшло. Він завжди поводиться стримано, я навіть не уявляю, що він тобі дома зробить. -така інформованість про мого чоловіка мені зовсім не подобалась, тому я зважилась запитати, вкотре подивившись на двері. Не хочу, аби нас застукали за обговоренням чоловіків.

-Звідки ти так добре знаєш Марка?

-Я працювала у нього в офісі три роки тому. Ми стали хорошими друзями. А потім я закохалась в Ніко, вийшла за нього заміж і була змушена звільнитись, адже Марк зовсім не хотів довіряти мені. -як же я її розумію! Він нікому у цьому світі не довіряє, навіть мені. -Минав час і ми віддалялись, але яке було моє здивування, коли мені прийшло запрошення на ваше весілля!

Я посміхнулась, легко струснувши головою в очікуванні пояснень.

-Марк завжди тараторив, що не одружиться. Але я його недооцінила.

Я хотіла було запитати ще дещо, але двері відчинились і звідти виплили чоловіки, тримаючи в руках по пакетику з пляшками вина. Все ж, не подужали. А воно й на краще.

-Чим це ви тут займаєтесь? -містер Ліетсон підійшов до Клави, обіймаючи за плечі. Він був веселеньким, посміхався мов дурник, та щось муркотів під ніс.

-Ключі. -я простягнула руку до Марка, вимагаючи ключі від машини.

-Я себе нормально почуваю і зможу сам повести. -він стенув плечима, ніби доводячи свою правоту. Невже думає, що я й справді довірю йому своє життя та життя нашої, ой, сорі, МОЄЇ дитини.

-Ключі! -знову повторила я, і на цей раз він дістав в’язочку зі своєї кишені. Та ви що, послухався?! Може, мені це наснилось?

-Містер Ліетсон, -я потиснула руку чоловіку, посміхаючись. -дуже рада буду з Вами працювати. Клавдія, -легкий кивок у бік дівчини, яка ніяково ховала очі за біленькими віями. Звичайно, мені б теж було соромно, якби я підпирала свого п’яного чоловіка. -дякую за твою компанію. Сподіваюсь, ми ще побачимось.

-Неодмінно! -щиро відповіла дівчина і я поспішила до машини, прожогом заскакуючи на водійське сидіння.

Залишилось не так вже й багато, доїхати додому та вислухати серенади мого чоловіка. Терпи, Медіно, терпи! Заради дитини і майбутньої втечі. Я не можу ось так просто здатись.

Ох, як же мені хотілось вицарапати йому очі та сказати, що ніяка я йому не дружина! Але притиснутись до нього мені хотілось не менше, змушуючи боротись з внутрішнім голосом. Знаєте, так і до роздвоєння особистості не далеко.

Як тільки Марк сів поруч, я відразу ж виїхала на дорогу, роблячи вигляд, що не помічаю його лютих поглядів у мій бік.