Глава 18

Тиждень минув надто швидко. Кетті навідувалась лише один раз, і те, Марк її прогнав. У Рейчел заслужений відпочинок, і здавалось, я повинна була радіти, але ні.

Я повільно походжала у “джунглях” Марка, за якими старанно доглядав похмурий дідусь. За два роки він так і не поговорив зі мною жодного разу, та й бачились ми не часто. Тому сьогодні, коли я знову побачила його біля великих кущів, поспішно підійшла ближче.

-Доброго дня! Вам потрібно допомогти? -поцікавилась я, ще щільніше кутаючись у пальто. Все ж осінь на дворі, і сонечко не таке й ласкаве.

-Ні. -буркнув дідок, забираючи купу якихось залізничок, лійку та чимчикуючи подалі від мене. Ех, значить, не доля. Та й не переживала я по цьому поводу від слова зовсім. А чого мені? Я ось про дитинку думаю, адже їй вже вісім тижнів! Животик є, але ледь помітний. Марк досі нічого не помітив, і це добре. Та й речі я стараюсь вдягати широкі, а коли ми спимо, я відвертаюсь від нього та постійно сунусь до краю. І Марк зовсім не наполягає на обіймах, за що я йому дійсно вдячна. Він часто вночі розмовляє зі мною, гладить по волоссю та навіть не підозрює, що я не сплю. А мені це на руку. Раптом проговориться і я дізнаюсь хоча б одну його таємницю?

На роботу він заборонив мені ходити, але сьогодні я планую це змінити. Мені терміново потрібні гроші! Багато грошей. Хоча б на перший рік життя малюка. А без проектів я зовсім нічого не зароблю. Звичайно, я б могла трохи почистити картки чоловіка, але тоді він точно щось запідозрить. А мені це не потрібно,правда ж?

Я вискочила з саду відразу ж, як почула гул машини. Значить, Марк повернувся! Щось він сьогодні рано. Я вже звикла, що він повертається о дев’ятій, десятій вечора, але зараз навіть шести не було! Я не найкраща дружина, признаюсь, адже частенько просила усіх вищих про те, щоб мій чоловік взагалі додому не повертався або зустрів когось на подобі Ості. Як би серце при цьому не стискалось через ревнощі, та це краще, ніж дозволити йому керувати мною, мов лялькою.

А ще, можливо, я дійсно сходжу з розуму. Ночами я захлинаюсь слізьми, а вдень літаю, мов метелик, радуючись, що скоро стану мамою. Як би образливо не було за чоловіка, та я сама погодилась вийти за нього. І тепер сама впораюсь з усім цим.

-Привіт. -привітався Марк, знімаючи чоботи.

-Щось ти рано сьогодні. -я сперлась на спинку дивана, спопеляючи Марка поглядом.

-Ти не рада? -на його губах з’явилась гірка,майже правдоподібна усмішка.

-А чого мені радіти? -як і брехати. Тому я якби і відповіла, але не до кінця. Нехай сам думає.

Марк лише стиснув губи, проходячи у вітальню.

-Нам треба поговорити. -одночасно сказали, а потім здивовано вилупились одне на одного.

-Починай ти. -він поважно всівся у крісло, доки я старанно підпирала спинку дивана.

-Я хочу повернутись на роботу. -спочатку він нахмурився, але потім знову посміхнувся.

-Чудова ідея! Робота допоможе тобі розслабитись. -нахаба! Ще сміє думати, що мені розслабитись допоможе? Та я не я, якщо не помщусь йому.

-Гаразд. До роботи я приступаю завтра.

-До чого такі поспіхи? -запитував він явно не через підозри, тому я могла впевнено відповісти.

-Я більше не можу дома сидіти. Зоряні ти заборонив сюди приїжджати, мені з дому теж не відпускаєш. Досить! Я тут лижі склею швидше, ніж поруч з тобою.

Так, саме так ми з ним зараз спілкувались. Ні більше, ні менше. І то! Зараз наша розмова була ще квіточкою, ягідки вже позаду. Адже декілька днів Марк не чув від мене нічого, крім красномовних лайок в його адресу.

-Радий, що ти це усвідомила.

Я посміхнулась точно так само НЕ щиро, як і він.

-А ти що хотів сказати?

-Сьогодні у нас вечеря з містером Ліетсоном.

Я звела брови, намагаючись якщо не придушити, то хоча б налякати Марка своїм поглядом. Це ж не нормально ось так відразу попереджати на годинку чи дві до зустрічі.

-У тебе пів години на на збори.

-Я не поїду! -впевнено, з викликом подивившись у його очі, я ледь помітно посміхнулась. Ну, і що ж ти зробиш, робот?

-Поїдеш. Там буде не тільки Ніко, а й його дружина. Сам поїхати я не можу. -було видно, що він стримується, але чого це я повинна його слухатись? Я йому не рабиня і тим паче, вже не вважаю Марка своїм чоловіком. Тому він може розслабитись.

-А мені так байдуже, знаєш. -я недбало смикнула плечем, але погляд так і не відводила від Марка. В ігри граємо, так?

-Якщо ти не поїдеш, я буду змушений застосувати силу. До того ж в цієї вечері є багато плюсів, і для тебе також.

-І які ж? -я зможу покрасуватись перед цим Ніко чи втерти ніс його дружині? Навіщо я йому там?

-Ти завжди мріяла стати відомим, самостійним прошу помітити, архітектором. Ніко відкриває всесвітній проект від своєї компанії, але їм не вистачає архітектора що буде керувати усім “парадом”. -на декілька секунд я навіть подих затамувала. Невже він зараз серйозно? - Спочатку я хотів взяти на себе цю відповідальність, але згадав, що ти завжди мріяла про це. Тому, зараз ми поїдемо і перепишемо усі документи на тебе.

Важко було помітити, як задоволено миготіли його очі.

-Ти серйозно? -я навіть від диванчика відліпилась, не знаючи, чи скакати від щастя, чи придушити через ненависть.

-Так, Медіно. Але варто поспішити.

-Я дуже сподіваюсь, - як би я не була рада, все радість я вирішила стримати. -що цього разу ти не підсунеш мені паршиві, брехливі документи, які врятують твою шкуру.

Було помітно, як здригнувся після цих слів Марк, але він приховав біль за надмірною посмішкою.

-Тоді думай головою, а не серцем.

Якщо він ще слово скаже, я вб’ю його! Клянусь, уб’ю й оком не моргну!

-Ти тварина, Марк!

-Це не новина, Медіно! -гукнув мені у слід, доки я сердито тупотіла по сходам.

Варто було опинитись у кімнаті, як я почала тихо верещати у подушку, посміхаючись. Звичайно, після усього, що зробив Марк, варто було б відмовитись. Але я не настільки дурна, аби відмовлятись від майбутнього. Нехай вважає, що це його компенсація за увесь біль, що він мені причинив.