Глава 14

Як тільки двері за Марком зачинились, до мене тут же почали збігатись дівчатка.

-Що нам одягати?

-В скільки годин ми повинні бути готові?

-А з запізненням можна?

Запитання тут же полились з усіх боків, і я, мов жертва, почала відступати.

-Ану тихо всі! -гаркнула Ешлі, за що я їй неймовірно вдячна. -Розвели тут балаган. Ми все ще працюємо, забули? До двох аби я й звуку від вас не чула! Не хвилюйтесь, рівно о другій я напишу в нашу групу та відповім на всі ваші запитання.

Дивовижно! Поки всі, з насупленими мордочками повертались на свої місця та прибирали конфеті, я прожогом кинулась в кабінет Марка.

Злющий бик стояв біля вікна, добряче нагріваючи повітря своєю злістю. Але я, мов ні в чому не бувало, посміхалась та мрійливо заходилась щебетати:

-Це так дивовижно, Марк! -я легенько покрутилась, підходячи ще ближче. -Всі вони дуже раді! Сьогодні буде найкращий вечір, та й ніч і ранок, у твоєму житті. Ні! Це буде найкращий день народження у твоєму житті. -всівшись у крісло навпроти його, я підперла підборіддя кулачком. -Ти ніколи його не забудеш, от побачиш.

-Мені вже складно його забути попри всі старання.

-Ну не будь злюкою, Марк! Дозволь собі розслабитись хоча б сьогодні.

Мій чоловік зітхнув, сідаючи на своє місце та нервово розстібаючи два гудзика на сорочці.

-У мене ледь серце не зупинилось. -пробурчав він, потираючи груди.

-Не знала, що ти боїшся хлопавок.

-Я через твої слова злякався! -Марк натягнув усмішку на обличчя та часто закліпав, копіюючи мене: - “Всіх запрошую, ще й день скорочую! Забудьте про роботу, будемо скакати!”

Я знову почала реготати, встаючи з крісла та підходячи до нього ближче.

-Любий, ну не сердься. Я ж для тебе це все. М? -обійнявши його ззаду за груди та поцілувавши у скроню, я продовжила натиск тихим шепотом. -Тільки уяви, музика, танці, навколо кружляють наші друзі, а ми з тобою на яхті, посеред моря. Ти сам знаєш, як сильно я боюсь глибини, і я б нізащо на таке не погодилась, якби не твоє свято. Тобі сподобається, от побачиш.

Крізь ще один важкий подих, Марк легенько потягнув мене за зап’ястя на всадив у себе на колінах.

-У мене сьогодні три важливих зустрічі, дві з яких я просто фізично не зможу перенести. -ніби вагаючись, повідомив мій бос. І чому він не може хоч раз забути про роботу?

-Ну, тоді ти швидесенько впораєшся з цим, а о шостій вечора під’їдеш до порту. Але не пізніше! Інакше ми покатаємось без тебе, і всі торти з’їмо.

-До шостої я впораюсь. Тільки, Медіно, це останній день народження, який влаштовуєш ти. -не звертаючи ніякої уваги на мої жарти, суворо відповів Марк.

-А мені не дуже то й хотілось!

У двері постукали і я хотіла прудко встати, але Марк не дозволив, міцно стискаючи за талію.

-Що ти робиш? Сказився геть, чи що? -я знову спробувала вирватись, кидаючи стривожені погляди на двері.

-Заходь. -гукнув Марк і на порозі з’явилась Ешлі. Дівчина, трохи опустивши погляд, занесла до кабінету каву.

-Містере де Арт, до Вас Крістіан ломиться. Каже, щоб негайно впустили.

-Нехай заходить. Медіно, залишся. -неначе прочитавши мої думки, сказав Марк. А я й дійсно хотіла піти, аби не заважати їм. Але, раз так... мені це лише на руку.

-Тоді, Ешлі, принеси мені соку і тортика, будь ласка. -я подивилась на неї так жалібно, як дитина на льодяник у вітрині.

Посміхнувшись, дівчина кивнула і відразу ж на порозі з’явився громіздкий Крістіан. Ухх, ми не бачились трохи більше, ніж пів року, а на ньому м’язів ще більше стало. Вони що, по годинам ростуть?

Цього разу Марк не встиг впіймати мене, тому я прожогом кинулась до Крістіана.

-Вітаю! А ти з кожною зустріччю лише молодше і молодше.

-Медіна... -він задоволено посміхнувся, цілуючи мою руку. -радий тебе бачити.

-Я теж.

-Мааарк! Мій друже, і що ти скажеш тепер? Що старість тебе не торкнеться? -насмішкувато запитав чоловік, через що я ледь стримала сміх.

-Ви точно змовились. -невдоволено буркнув мій бос, застібаючи верхні гудзики та підходячи до нас ближче.

***

Музика повільно лилась, даруючи якесь внутрішнє умиротворення. Я міцно обвела руками шию Марка, притискаючись до його грудей. Він же ніжно погладжував моє волосся, притримуючи за талію. Ну і чому я така щаслива, га?

-Марк, -я задерла підборіддя, заглядаючи у його очі. -а коли ти покохав мене?

-Коли ти в кав’ярні мене за ніс вкусила. -без вагань відповів мій чоловік, змушуючи мене ще ширше посміхатись.

-А коли зрозумів це?

-Що кохаю тебе? -перепитав Марк, ще дужче стискаючи мою талію.

-Мг.

-Коли не вбив після того, як ти розбила мені машину.

Тепер стримати черговий приступ сміху я не змогла, починаючи тихо реготати. Навіть не уявляю, що б він зробив зі мною, якби я його за ніс не вкусила. Напевно, в тих терниках залишив би помирати від холоду і голоду.

Коли музика змінилась на більш швидку, до нас прудко підскочила Зорька, міцно вхопившись за передпліччя Тіма.

-Привіт! Тім, познайомся, -вона вказала рукою на мого чоловіка, трохи морщачись. -наш іменинник.

-Радий знайомству. Марк де Арт. -зайвий раз представляється Марк, прискіпливо дивлячись на бідолашного Тіма.

-Вітаю з днем народження. -бідолаха навіть трохи зблід, опустивши очі на свої чобітки.

-Ну, ми не заважатимемо. -переглянувшись зі мною, Зорька потягла Тіма за черговим шампанським.

-Ходімо. -доки я приходила в себе від цього на диво швидкого та перспективного знайомства, мій любий іменинник вже наполегливо тягнув мене до сходів вниз.

-Ми що, залишимо тут гостів?

-А що тебе не влаштовує? Вони, я певен, ще до ранку будуть своїми кінцівками трусити. А я маю намір всю ніч провести з дружиною.

Закотивши очі, я ввійшла в одну з маленьких, акуратно обставлених кімнат. Там вже стояли мої кімнатні тапулі, тепла куртка та купальник. Ну, це на всякий випадок — за ініціативою Зорьки.