Глава 13

Ну ось, настав саме той день, якого я так довго чекала. Нарешті, сьогодні я розповім йому усе. Він дізнається про вагітність і про те, що у нас буде дитина. Навіть не уявляю, як сильно він зрадіє!

Від передчуття моє серденько забилось у шаленому ритмі і я підскочила з ліжка, починаючи сміятись.

-З Днем народження! -заволала я, стягуючи з Марка ковдру. -Ти чуєш мене, дідусю? Тобі тридцять років стукнуло, вставай!

Мій чоловік здивовано розплющив свої сонні оченята, ловлячи мій веселий погляд.

-Ти з глузду з’їхала? Котра година? -він потягнувся за своїм телефоном, але я прудко підскочила до його тумби та перехопила мобільний.

-Ніякого телефону! У тебе свято.

-Ти що, жінко? Ти раніше ніколи так не раділа, як зараз. -на його губах, нарешті заграла легка посмішка. Ну от, а то лежить сердитий, навіть вітати не хотіла.

-У мене є для тебе подарунок. -швидесенько діставши з шафи невеличку коробку, я передала її Марку, сідаючи поруч.

-Що це?

-Подивись.

Він повільно підійняв кришку, декілька секунд здивовано розглядаючи наручний годинник.

-Він же дуже дорогий. -замість “спасибі”, сказав Марк.

-А яка різниця, якщо я оплатила його твоєю карткою?! -продовжуючи шкіритись, запитала я. Мій чоловік фиркнув, відставляючи коробку на тумбу.

-Дякую. -ніжно поцілувавши мене в губи, він встав з ліжка та забрав у мене свій телефон. -Збирайся, сьогодні на роботу поїдемо раніше.

-Чому? -капець, у нього тут свято, а він тільки й про роботу думає. Ну, геть саме те, про що я мріяла!

-Тому що я хочу раніше звільнитись. Ми домовлялись відсвяткувати у колі сім’ї, чи ти забула?

-Тут така справа... -я підійнялась з ліжка, заламуючи пальці.

-Що ти вже утнула? -втомлено запитав Марк, підходячи ближче та обіймаючи за талію.

Закинувши руки на його шию, я все ж вирішила зізнатись.

-Ну, я тут подумала, що варто запросити Зорьку та Тіма. Тім — її хлопець, я тобі розповідала. А також мою маму! А також Ешлі, Арчі, Діно, Рафаеля, і ще купу колег!!! І я зрозуміла, що в колі сім’ї відсвяткувати не вийде. А так як ти до свого дому нікого з сторонніх не впускаєш, я орендувала на цілу ніч просто величезну яхту! -брови Марка зійшлись, що, як завжди, не віщувало нічого доброго. Тому я спробувала швидко все протараторити та не дати йому й слова вставити. -І дякуючи Зоряні, там вже все готово. Купа слуг, безліч кімнат для відпочинку, море випивки, запальні діджеї та найсмачніша їжа в світі!

Мої очі горіли, як в маленької дитини, і здавалось, ще трошки і я лусну від передчуття свята.

-І давно ти це придумала? -нарешті, озвався Марк.

-Ніі, що ти. Ще місць тому.

-Я звичайно дуже вдячний тобі і твоїй... подрузі. Але наступного разу таких сюрпризів мені не роби. Відчуваю себе дурнем.

-Наступного разу такого не буде! Тільки цей день народження повинен бути особливим, на інші мені начхати. -спершу, сказала, а потім подумала. Дурепка, що ще можна сказати?! -Ой, тобто, слухаюсь, бос!

-Я в душ. І ти не барись.

Коли Марк вийшов з кімнати, я відразу ж написала смс Ешлі.

“Ну що там? Все підготувала?”

“Ми майже закінчили.” -через якусь хвилинку відповіла дівчина. Ну що ж, це вже дуже добре.

Доки Марка не було в кімнаті, я дістала синю, маленьку коробку та помістила на саме дно знімок узі, на якому вже було видно маленьку грудочку нашого щастя. Моє серце шалено тріпотіло, усвідомлюючи те, що я ношу малюка. Навіть якщо зараз я його не відчуваю, навіть якщо плід ще не виріс, я люблю його! Адже це мій малюк, якого я знатиму на дев’ять місяців довше за інших.

Змахнувши скупу сльозу, я закидала знімок конфеті. Нехай шукає. Потім я прийнялась старанно замотувати коробку стрічкою, аби замість мого чоловіка хтось ненароком не знайшов. Не гарний буде сюрприз.

-Що це? -позаду почувся голос мого коханого, через що я навіть підстрибнула, благально туплячись в його очі. -Це, напевно, мені.

Марк потягнувся за коробкою, але я, з шаленим вереском, відскочила в бік кімнати.

-Не чіпай! -він хмикнув, підходячи ще ближче. -Це потім! -коли його погляд запитально просканував мене, поспішила додати: -Ввечері. Маленький бонус до годинника.

-А може, я хочу зараз?

-Ну Мааарк! Не треба, я ж прошу тебе. -знову зробивши очі, як у кота з Шрека, я прудко сховала коробку за спиною.

-Гаразд. І не думай, що ввечері втечеш. -на його губах заграла хижа посмішка, а я лише скористувалась миттю, аби вибігти зі спальні. Щойно я ледь не зіпсувала увесь сюрприз! Ні, ну, звичайно, я б могла і зараз йому все розповісти, але який сенс у яхті? А ніякого!

Сьогодні я сяяла як золота монета, одягла найкращу сукню та найкращі прикраси. Навіть Марк здивувався, в кого це сьогодні свято.

Ледь не всю дорогу до офісу я барвисто розповідала, яке це щастя провести день народження на яхті, та ще й з безліччю знайомих! Хоча мого ентузіазму Марк не поділяв, я була впевнена, що йому сподобається. Навіть мені сподобалось.

-Закривай очі! -вже в ліфті пропищала я, стягуючи з нього краватку.

-Навіщо?

-Кажу, закрий! -знову гримнула на нього, аби ось це “Навіщо?” взагалі забув сьогодні. Хоч і фиркав мій зарозумілий дурник, та очі все ж заплющив, і я майстерно зав’язала краватку.

-Не підглядаєш?

-Боюсь, немає чим.

-Тобто?

-Тобто ти туго краватку затягнула, Медіно! Хіба не можна бути обережнішою? Я так взагалі сліпим залишусь.

Так і хотілось ще тугіше затягнути цю чортову краватку, аби не лящав, мов маленький. Але я всього лише примирливо підійняла руки, трохи послаблюючи вузол.

-Добре добре! Не сердься. А тепер виходь. -закусивши губу та вхопивши Марка під лікоть, я поволокла його до офісу. Ледь не кожен працівник нашої компанії зібрався тут, широко посміхаючись. У коридорі навіть місця де пройти не було.

Я впіймала погляд Арчі, що кумедно підморгнув мені, тримаючи в руках хлопавку. Тут же до мене підбігла Ешлі, з тортом та цифровими свічками. Так як Марк не дуже був задоволений своїм віком і завжди говорив: “Ех, повернути б молодість...” я вирішила поміняти свічки місцями, і рудоволоса мене, як завжди, тільки підтримала! Тепер йому 03, нехай радіє.