Глава 11

Додому ми повернулись пізно. Майже о десятій годині вечора, я безсило заповзла до вітальні.

-І чому ти в мене такий домашній? -знімаючи кросівки, запитала в Марка. Він посміхнувся, знімаючи з мене свій піджак та роззуваючись.

-Тому що, Медіно. Тому що.

-Ти йдеш? -запитала на самих сходах, озираючись.

-Пізніше. Лягай, я повернусь через декілька хвилин.

Дивно це якось, о такій годині справи мати... Нууу добре, я завжди поважала його рішення, але не тепер! Якщо у нас буде дитина, то я повинна знати, хто її батько.

Як ні в чому не бувало, я кивнула, підіймаючись. Хлопнули вхідні двері, а для мене це як сигнал SOS

Якомога тихіше та швидше я на пальчиках побігла на терасу. Тільки б усе вийшло і він мене не помітив. Тільки б. Усе. Вийшло.

Я тихесенько прочинила двері, виходячи на терасу.

“Попався, красунчик” я посміхнулась своїм думкам, присідаючи. Ну, не видно, але хоча б чутно. Декілька секунд він щось наполегливо клацав у своєму телефоні, я навіть вже відступати хотіла, але, здається, шоу лише починалось.

-Навіщо ти це робиш? -ледь не проричав Марк в трубку. -Та мені плювати, що ти там думаєш.

Цікаво, це він з черговою довгоногою залицяльницею розмовляє, чи все ж таки з чоловіком?

-Я просив, попереджав. Не чіпай. Мою. Сім’ю.

Трохи нахмурившись, я подалась вперед, аби краще все почути.

-Тоді готуйся, я завтра заскочу до тебе. Даю рівно ніч, аби покинути країну. І тоді, можливо, ти проживеш довго та без зламаних ніг. Ясно?

Ну, загалом, що я очікувала почути? Як завжди, питань стало ще більше. А де ж брати відповіді?

Я навшпиньки підійнялась, підходячи до дверей. Та чортова ваза з гуркотом звалилась з низького столика, розбиваючись в мілкі друзочки.

От чорт! Марк мене точно приб’є. Ніби нічого не сталось, я побігла до нашої спальні, швидко переодягаючись в нічну сорочку. І так, треба зробити вигляд, що я сплю. Точно треба.

Серце шалено калатало, і я, як тільки почула гучні кроки в коридорі, прожогом кинулась під ковдру та заплющила очі. Сподіваюсь, у нього вистачить совісті не чіпати сплячу дружину. Декілька хвилин він старанно тупцював по кімнаті, як не переодягаючись, так просто гепаючи дверцятами. Та я, як вроджена актриса, навіть оком не мигнула.

Як тільки ліжко прогнулось, я напружилась.

-Може, ти видихнеш? -з насмішкою поцікавився Марк. От же ж. -Чи ти навіть сплячою не дихаєш?

Зітхнувши, я обернулась до нього обличчям і вмить виявилася в його обіймах.

-Тобі ж говорили, що не гарно підслуховувати? -Марк провів кінчиками пальців по моїй щоці, суворо зводячи брови. -Щоб це було вперше і востаннє, Медіно.

-Але!

-Тихо. -порив моєї злості остудив його тихий, загрозливий шепіт. Ну чому я повинна мовчати? Чому він вічно мовчить, і мене змушує це робити? Хіба я йому іграшка!? -Дозволь пояснити, доки ти не придумала собі купу нісенітниць. Я розмовляв з Ніко. Він ще з малечку був закоханий в Кетті, а зараз переслідує її, як останній маніячила. Ось вона і поскаржилась мені. Задоволена?

Я видихнула, сама дивуючись своєму розуму. Треба ж було так накрутити себе, що почати Марка у чомусь підозрювати. Але й він у цьому винен! Ніколи нічого не пояснить, лише: “Не забивай цим свою голівку”

-А ось так відразу, ні? -я нахмурилась, починаючи злитись на нього. Хіба ж так важко розповісти мені про таку дрібницю? Все ж я не чужа Кетті, і не важливо, які у нас стосунки.

-А навіщо тобі це знати? Допомогти ти не зможеш. А зайвий потік інформації завжди погано на тебе впливав.

Я роззявила рота, вже готуючись добряче відгамселити Марка подушкою, але в наші двері постукали.

Я миттю напружилась, згадуючи минулий стукіт в двері. Тоді це нічим хорошим не закінчилось, мене ледь не силоміць виштовхали з кімнати.

Як тільки двері прочинились, на порозі з’явилась Кетті. Ще й з подушкою в руках. Ну, хто б сумнівався!

-Сонце, чого ти не спиш? -Марк підійнявся на ліктях, розглядуючи любу сестричку. Ну чому вона вічно пхає свого носа сюди? В своїй кімнаті не спиться, чи що?

-Марк, можна я й сьогодні з тобою посплю? -зробивши наймиліше обличчя, запитала дівчина.

Та ти що, прям янгол во плоті. Ось тільки я давно перестала вестись на її смішну, дитячу поведінку. І чим двадцяти-однорічна дівчина думає, коли поводиться так?

Марк зітхнув, кидаючи швидкий погляд на мене. Пф, хто б сумнівався. Мені цього вистачило, аби все й самій зрозуміти.

-Звичайно! -награно весело вигукнула, скидаючи ковдру. -Лякай, сонце, сподіваюсь, тобі буде зручно.

Як тільки я хотіла скочити з ліжка, Марк перехопив моє зап’ястя та різко потягнув на себе, через що я розпласталась на простирадлах. Досі не розуміючи, що відбувається, я так і продовжувала лежати, не в силах підійнятись.

-Кетті, ти вже доросла. -втомлено, якомога м’якше, але впевнено мовив Марк. -Думаю, нічого не станеться, якщо поспиш цю ніч сама. Якщо не спиться, поклич Рейчел, вона дасть снодійне або заспокійливе.

Мені почулось чи він відмовив Кетті? Почулось? Ні? Оййй що зараз будее.

Я легенько витягнула з-під сідниць ковдру, ховаючись у ній. Як би там не було, та дівчина зненавидить мене ще більше. І не важливо, що злитись повинна я. Але тепер в мені гармонія! Ні більше, ні менше.

-Але... вона теж може поспати цю ніч сама! -тицьнула в мене Кетті, стискаючи подушку.

-Вона моя дружина.

-А я твоя сестра!

Ну, знаєте, так собі аргумент. Ще й враховуючи що ледь не кожен день він з нею проводить. А я можу хоча б вночі з ним побути? Можу?!

О боги, допоможіть їй якнайшвидше звалити звідси.

-Ось. Я те ж саме кажу. -Марк сів на ліжко, дивлячись на Кетті. Чорт, тепер через його спину я не зможу милуватись її перекошеним від злості обличчям. -У моєї сестри є своя кімната. У моєї дружини теж. Не забуваймо про це. А зараз лягай. На добраніч, люба.

Я ледь стримувала посмішку. Та і хотілось вискочити з ліжка та ручкою їй помахати. Але замість цього я лише, мов черв’ячок, підсунулась ближче до Марка.
Ще декілька секунд я чула дике сопіння Кетті, а після гучний грюк дверей. Вона що їх з петель знести хотіла?