Глава 8

-Це що в біса було? -гримнувши дверима нашої спальні, запитав Марк.

-Всього лише провчила твою сестру. Якій ти, до речі, надто багато дозволяєш. Хтось повинен був це зробити.

З незворушним виглядом я всілась на стілець, закидуючи одну ногу на іншу.

На відміну від Марка, я була дивовижно спокійною. Прямо як непохитна скеля, ти ба.

-Ти не маєш жодного права так себе з нею поводити! -прошипів, мов розлючений кіт, мій чоловік. Його очі таємничо блиснули, через що я навіть на мить встигла злякатись. Але всього на мить.

-Як і вона не має права цькувати мене своїм ротом та презирливим поглядом.

-Ти забуваєшся, Медіно! -його губи трусились від обурення, а руки були міцно стиснуті в кулаки.

-Цікаво, де саме? -на мої губи лягла легка посмішка, але лише очі могли передати всю образу, яка накривала мене з головою. Так, можливо я погарячкувала, але ж ця дівка сама мене довела! -Га, Марк? Де саме я забулась? Ааааа, напевно, я не встигла запитати, що для тебе означає слово “дружина”.

-Я люблю тебе, Медіно. -трохи м’якше сказав Марк, підходячи ближче. -Але якщо все буде продовжуватись у тому ж дусі... серце боляче защемило, змушуючи мене ледь помітно скривитись. -мені доведеться застосувати крайні методи.

Не очікуючи такого нахабства, я підскочила, мов ошпарена.

-І що ж ти зробиш? Розлучишся зі мною лише через те, що твоя сестра мене не любить?! -ледь не прокричала я охриплим голосом.

Почувши про розлучення, Марк з силою припечатав мене до стінки, наполегливо тримаючи за плечі.

-Не смій навіть заїкатись про розлучення. -його злий шепіт з кожним словом неначе віддалявся, але все ж я знайшла у собі сили відповісти йому.

-Тоді поводься гідно. Я твоя дружина, а не утриманка!

-Та що ти знаєш про долю утриманок? -він обережно, але наполегливо струшує мене за плечі, викликаючи хвилю нестерпного гулу в голові. -Будь -яка нормальна жінка залюбки б опинилась на твоєму місці. А ти вічно як не носом крутиш, так голову мені морочиш.

-Ну то позбався від цієї проблеми. Розлучись зі мною.

За долю якоїсь секунди кісточки на його пальцях з глухим стуком врізаються в стінку, але я навіть бровою не повела. Напевно, заспокійливі дали про себе знати, ну або просто я дійсно погано себе почувала. Ноги вмить підкосились, і перш ніж придумати, чим би це добити Марка, я повільно сповзаю по стінці.

-Медіно! -міцні руки чоловіка підхоплюють мене, вибиваючи останню краплину свідомості наполегливими ляпасами по обличчю.

***

-Це ти кретин, винен! Думаєш, я вм’ятину в стінці не побачила? -моя голова шалено гуділа, а писк Зорьки лише роздратовував.

-Не смій ображати мого брата! Я б таку дружину в перший же день вбила. -ну ось і друга проблема підкотила. Кетті, чорт би її побрав.

-Та я тебе приб’ю, гадюка ти дика. -ліжко трохи здригнулось, а потім я почула писки дівчини. Так і хотілось крикнути: “Давай, подружко, вмаж їй!” але замість цього я лише тихо прохрипіла.

-Медіно! -в один голос гукнули Марк та Зорька, але я все ще не наважувалась розплющити очі. Надто кепсько я себе почувала.

-Пішли геть! -проричав Марк, а за тим до моїх вух знову донісся якийсь глухий удар. -ОБИДВІ.

Почувши метушливі кроки, я все ж впевнилась, що дівчата пішли.

-Я цього так не залишу, кретин. -мов змія, прошипіла Зорька, гучно гепаючи дверима.

Ліжко з мого боку трохи прогнулось, а над очима лягла тінь.

-Медіно, ти чуєш мене? -мій чоловік надто вже турботливо погладжував мою руку, спопеляючи поглядом так, що навіть ніс почухати захотілось.

-Мг. -я все ж розплющила повіки, скляними очима дивлячись на Марка.

-Ти не на жарт злякала мене. Прошу, не роби так більше.

Я хмикнула, розтягуючи губи в ледь помітній посмішці.

-Здається, моєму самопочуттю ти старанно допомагав. А тепер кажеш, що злякався? Не бреши мені, хоч ти не бреши.

Його брови зійшлись у одній тонкій лінії, але все ж він мовчки встав з ліжка, опускаючи мою долоньку.

-Я покличу Рейчел. Вона допоможе.

Таакк, Рейчел у нас була не тільки помічницею, а й лікарем. Про це знала навіть кожна собака в сусідньому дворі. На жаль, вона покинула останній рік навчання через те, що матеріальних статків не вистачило, але зараз продовжувати навчання категорично відмовляється.

Вже через якусь хвилинку до кімнати обережно заповзає темношкіра красуня, підтискаючи губи та тримаючи тремтячими руками піднос з чайничком, чашкою, таблетками та скляним стаканом з водою.

-Можна? -тихим шепотом запитує Рейчел, виразно дивлячись на Марка.

-Звичайно, люба. Заходь.

Мій любий чоловічок сів на стілець та почав зависати у телефоні. Його що, зовсім не цікавить моє самопочуття?

Рейчел поставила піднос на тумбу біля ліжка та допомогла мені встати.

-Як ти себе почуваєш?

-Кепсько. В голові гудить, тіло ломить та нудить. Відчуваю слабкість. Швидко втомлююсь. Загалом, нічого хорошого.

-Медіно... -дівчина обережно сідає поруч та ставить найбезглуздіше питання. -коли ти востаннє робила тест на вагітність?

Навіть Марк, що так старанно роздивлявся щось у своєму телефоні, підвів свої злющі очі та впився ними у мій череп. Ох, козел! Здогадався про контрацепцію? Пізно, любий! Не вічно ж я за нас двох думатиму.

-Вчора. -Рейчел легенько струсила своїми кучерями, очікуючи на продовження. -Заспокойтесь, я не вагітна!

Не знаю, чи здалось мені, але Марк видихнув. Полегшено чи ні, не знаю, але він точно видихнув! Якого дідька він дихає?

-Тоді випий ось це. -Рейчел простягнула долоньку з таблеткою та склянку з водою.

-Що це? -я недовірливо покосилась на неї, беручи до рук лише склянку з водою. Вперше я не довірилась Рейчел. Вперше засмутила її. Ну а що ж я зроблю, коли мені варто бути обережною?

-Таблетка.

-Це я зрозуміла. Але що це за таблетка?

-Звичайний гіпотензивний препарат, який знижує артеріальний тиск. Ти ж втратила свідомість, червона, як буряк, і голова в тебе, як ти кажеш, гудить. Пий. -вона наполегливо простягнула ручку, тицяючи мені таблетку.