Глава 3

ВІД АВТОРА: Доки книга в процесі, я буду активно спілкуватись з читачами у коментарях на вставляти їх думки не тільки у рядки, а й у сюжет. Кожен рядочок, який я візьму з ваших коментарів, я буду підкреслювати. Відчуйте себе не просто читачами, а моїми натхненниками та вірними супутниками під час створення книги. Впевнена, вам буде приємно вловити очима рядочок з вашими словами. Тому не втрачайте часу даремно, а впливайте на сюжет книги! А тепер, я з радістю та трепетом у серці готова викладати наступні глави. 

Розлючена, мов дика кішка, я метнулась до ліфту. Коли вже натиснула кнопку найнижчого поверху, побачила Марка, що стрімголов біг до мене.

Єдине, що я встигаю, це люто показати йому середній палець. Нехай тепер помучиться й спробує спуститись з тридцятого поверху без ліфту. Якщо він взагалі наважиться наздоганяти мене. Все ж, в його кабінеті сидить маленька, ображена Кетті, якій довелось братика відпустити до дівки. Точніше, до дружини! А це вже ні в які ворота не лізе. Між мною та Маркою стане лише наша майбутня дитина. Іншим я готова глотки перегризти.

Ох, права була моя знайома, відчуваю усім серцем, що ця Кетті не мало крові моєї поп’є.

Як тільки виходжу на вулицю, починаю копирсатись у сумочці та шукати ключі від авто.

Та як тільки я їх дістаю, мене хтось хапає за передпліччя. Уже знаю, хто. Ключі з дзенькотом падають на асфальт, а Марк продовжує спопеляти мене поглядом.

-Що за поведінка, Медіно?

Він нахиляється, аби підійняти ключі, але зап’ястя все ж не відпускає.

-Ти поводишся як дитина.

-Ні! Це твоя сестра поводиться як дитина, а ти цього не помічаєш. Ведешся на всі її маніпуляції, мов козеня дурне.

-Їдь додому, Медіно. -він впевнено вів мене у бік мого авто, навіть не зупиняючись.

-Не вказуй мені, Марк! -так само сердито випалюю та вириваю зап’ястя.

-Чому ти себе так поводиш? Невже подобається грати роль істерички? -він швидко відкрив двері водійського сидіння, очікуючи, коли я сяду.

-Так це я роль граю? -обурення новою хвилею захлиснуло мене, через що на повіках з’явилась зайва волога. Але я не Кетті, плакати перед ним не стану. -Це твоя сестра вмикає дурненьку беззахисну лань, якій так потрібна твоя допомога. А я, на відміну від неї, справжня!

На останньому слові Марк втомлено зітхає, тягнучи до мене руку.

-І я завжди була з тобою справжньою! -я підійняла долоні, благаючи цим жестом не чіпати мене.

Коли Марк відійшов на крок, я розлючено почала вмощуватись на сидіння. Він дбайливо поставив руку до моєї потилиці, аби я ненароком не вдарилась. Можливо, я б навіть сказала, що чекатиму його вдома, якби не його останні слова:

-Бережи голову. Раптом, там ще залишились мізки.

Я знову здивовано відкрила рота, стискаючи руками кермо.

Він голосно грюкнув дверима, різкими рухами прямуючи до офісу.

Я сердито відчинила вікно, починаючи кричати так, що, напевно, чув весь офіс.

-Та щоб ти здох, Марк де Арт!

-Я теж сумуватиму, кохана. -навіть не обертаючись, набагато тихіше відповів Марк.

Заливши машину слізьми, я все ж дібралась до дому. Зоряна написала хвилин п’ять тому, що Марк все ж знову запросив її до себе. Про Кетті я розповіла небагато, але попередила, щоб не хвилювалась. Але все ж, з іншого боку, якби не Зорька зі своїми ревнощами, я б не влетіла, накручена, мов гайка, у його кабінет і не напала б на Кеті. Господи, що я таке несу? Звинувачую єдину подругу, яка хвилювалась і вирішила попередити.

Я стукнула долонею по керму, заїжджаючи в гараж.

Як тільки зайшла у будинок, моя перша жертва вже стояла на порозі.

-Привіт! Щось приготувати? -досить мило запитала Рейчел.

-Чому ти не попередила мене? -я розлючено пішла до сходів, на ходу знімаючи туфлі.

-Що?

-Чому не попередила, що Кетті у Марка в офісі? -я обернулась до неї перекошеним від злості та образи обличчям, через що вона несвідомо зробила крок назад.

-Я намагалась, але ти так швидко втекла, що я не встигла. А що сталось, Медіно?

Не маючи наміру більше слухати цю маячню, я прожогом кинулась до кімнати. Зараз головне заспокоїтись, а в вечері Марк повернеться і ми поговоримо. Сподіваюсь, Кетті залишиться у своєму “будиночку” який їй купив мій чоловік.

Все ж я трохи перегнула палку. Навіть не трохи. Тому я досить швидко переодягнулась в більш зручний одяг та спустилась на кухню, аби смачною вечерею порадувати Марка. Так як він не дуже любить м’ясо, я прийнялась створювати шедеври, які варті його уваги -всіма улюблені салати та шоколадні пончики. Хоч як би Марк не викручувався, а пончики він обожнює. Дякуючи моїй бабусі, яка й навчила їх пекти, я з легкістю замісила тісто та розтопила шоколад.

-Ого, у тебе що, творчий настрій до кухні прокинувся? -спробувала підколоти Рейчел, заходячи на кухню. -Допомогти?

-Можеш йти, відпочинь трохи. Якщо знадобишся, я покличу.

-Гаразд. Але... -вона легенько прикусила нижню губу, не наважуючись продовжити. -Кажи.

-Можна я вкраду у тебе трохи шоколаду? -не знаю навіщо, але вона заплющила очі, очікуючи.

-Можна. -я почала реготати, коли Рейчел, мов справжня злодійка, почала набирати ложкою розтоплений шоколад у склянку.

Дівчина пішла, ще сто разів подякувавши за таку дрібничку, а я знову поринула в магічний світ мого салатоваріння. Я навіть встигла запекти рибу в лимонному соку.

Ну, все, пончики готові, салати теж, риба і вино... думаю, нам вистачить. Рейчел завжди вечеряла з нами, але бували випадки, коли вона й сама усе розуміла, залишаючи нас з Марком удвох. Думаю, цього разу вона також проявить свою толерантність та по тихому видалиться. Все ж, мені потрібно помиритись з ним, доки не стало пізно.

Коли я дістала з шафки посуд та прилади, почула внизу якийсь шум. Напевно, Марк повернувся.

Я швидесенько витерла руки рушником, жбурляючи його на стільницю, та побігла до поручнів, аби побачити його. Та варто було мені схилитись на них, як я побачила внизу Кетті, що, мов справжня господиня, вже розкидала свої речі у кожен куток дому. Ненавиджу безлад!