Глава 2

До офісу я залітаю ледь не з розбігу, відразу ж зустрічаючись зі здивованим поглядом Ешлі, що мирно сиділа за стійкою.

-Медіно, привіт! Містер де Арт сказав, що ти захворіла.

-Захворіла, але якось дуже швидко одужала, знаєш. Хто у нього? -я кивнула на двері, схиляючись руками на стійку.

Тихо проковтнувши, дівчина потрусила своїми рудими кучерями, даючи зрозуміти, що й сама нічого не знає.

Я кивнула, повільно підходячи до дверей його кабінету. Звідти доносився дзвінкий сміх, як я могла здогадатись, тієї самої Ості номер два.

-Марк, ти просто нестерпний. -що вона сказала? Та ще й яким тоном!

Різко турляючи двері, які з гуркотом вдаряються об стіну, я натягнула наймилішу посмішку на уста.

-Любий! -я сплеснула у долоні, граційно підходячи до нього ближче. По обличчю Марка, як витягнулось щонайменше в двічі, можу зрозуміти, як сильно він зараз хоче, аби я замовкнула. Та й б мовчала, якби він хоч колись і хоч трішки мені щось розповів. Ми одружені вже два роки! Але він довірився мені від сили п’ять разів. Вважаєте, це нормально? Я ось — ні.

-Що ти тут робиш? -трохи грубо запитав Марк, але швидко взяла себе у руки. -Кохана, не бажаєш випити з нами? Я заодно представлю тобі...

-Вино! Як романтично. -я підійшла ближче, розглядаючи дівку, що нахабно сиділа у кріслі Марка. Навіть я там рідко сиджу! На столі стояв виноград та пляшка білого вина. Мммм, як чудовий напій. Цікаво, і чим же вони хотіли закінчити їх “зустріч”?

-Медіно, я прошу тебе заспокоїтись і не накоїти дурниць. -неначе передбачаючи хід мох думок, трохи грубо попередив Марк. Але що мені до нього, коли я навіть не відводжу пожираючий погляд від цієї... прости Господи. Вона дійсно одягнена дуже відверто. Глибокий виріз декольте, коротка спідничка, гарно укладене коротке волосся. Як тільки я підійшла ледь не впритул, розтягуючи губи у посмішці, дівчина нахабно закинула ногу на ногу та відкинулась на спинку крісла.

-Дівчата, дозвольте познайомити вас одна з одною. -знову вмішався Марк, підходячи до нас ближче.

-Не треба! -заперечила дівчина, досі дивлячись на мене. Здавалось, що ще трохи і з наших очей іскри сипатись будуть. Я сіла на краєчок столу, складаючи руки на грудях.

-Дійсно, навіщо мені знайомитись з черговою повією чоловіка? - як тільки її очі розширились у подиві, я переможно посміхнулась.

-Медіно! -рикнув ледь не над самим вухом Марк. -Негайно припини це.

-Марк, ти куди дивився, коли одружувався? У неї шикарні груди, але мізків менше, ніж у курки.

Замість того, аби вступитись за мене, Марк мовчки взяв пляшку з вином, роблячи декілька великих ковтків. Він відійшов до вікна, розвертаючись до нас спиною, через що посмішки, хоч і награні, але миттю сповзли з наших облич.

-Ти знаєш, люба, приказку, -я провела пальчиком по кінчику столу, наближаючи вказівний палець до келиха з вином. -що від гнилого яблука весь віз згниє. Тому не затьмарюй розум марними ілюзіями.

-Ну, якщо у нас день прислів’їв, то я теж дещо скажу. -дівчина трохи відхилилась від крісла, наближаючись до мене. -Хто кого хоче, той того й мороче. Як бачиш, я тут. Висновки сама зробиш чи тобі допомогти?

Марк різко обернувся до нас, гаркаючи:

-Досить вже! Розвели тут балаган. Медіно, ти чому не вдома? -його голос трохи пом’якшав, але все ж він тримався досить суворо. -Ти захворіла і тобі варто трохи відпочити. Ти чуєш мене?

Ні, я зовсім тебе не чую. Зооовсім. Адже я продовжувала вдивлятись у нахабну пику дівчини, вже мріючи подряпати її миле личко. Але замість цього я різко перекинула келих з вином та її блакитну блузку.

А потім... потім у хід пішли мої гарні очі в суміш з прекрасним акторським мистецтвом.

-Ойй йой йой. -я замотала головою, різко підіймаючись. -Яка непробачна недбалість.

Іронію приховати не вийшло, та все ж я навіть не старалась. Доки я милувалась тим, як обличчя дівки роздувається (в прямому сенсі цього слова) Від злості, Марк схопив мене за передпліччя та різко потягнув на себе.

-Якого біса ти витворяєш?

-Та що з нею не так? -запищала дівчина,відтираючи від блузки пляму.

-Це що з тобою не так? Хто тебе вчив на чоловіків чужих вішатись? -вирвавшись, теж заволала я, вмить вмикаючи у собі сирену.

-Та ти просто ненормальна...

-Дівчата... -тихо добавив Марк.

-Дурепа! Якій просто пощастило за багатого заміж вийти.

Просто? ПРОСТО? Пощастило. Від подиву я навіть рота відкрила. Чому мій палко коханий чоловік просто прикриває обличчя рукою? Чому не заступиться?

-Марк! -істерично гукаю, та для переконливості навіть ногою тупаю. Він вмить підіймає на на погляд, а точніше на дівку.

-Кетті! -так само вигукнув він.

-Медіно! -перевівши на мене погляд, крикнула дівчина.

Що за жах щойно відбувся? Прямо як з другої частини мультфільму “Шрек”, коли зеленушка з королем знайомився.

Стоп. Що? Він сказав... Кетті? Тобто переді мною його сестра?

***

Я сиділа на диванчику у кабінету Марка, постукуючи пальцями по коліну. Наші погляди з Кетті лише те й робили, що розлючено зустрічались, намагаючись вбити одними очима.

-Чого дивишся? -зухвало запитала Кетті, змахуючи з обличчя волосся. Ой, скоріше б Марк повернувся. Думаю, він навмисно нас залишив та за кавою пішов.

-Бо хочу!

-Марк мене більше любить, ясно? -з легкою недовірою заскиглила дівчина.

-Перевіримо? -я нахабно посміхнулась, складаючи руки на грудях. -Він колись готував тобі?

-Він не вміє готувати. -відмахнулась Кетті.

-Він готував мені макарони, адже крім них Марк більше нічого не вміє. -коли її обличчя набуло ще більш чіткішого багряного кольору, моя посмішка стала ще ширшою.

-Він дзвонить мені кожного дня.

-А зі мною кожен день проводить. Як на роботі, та і вдома.

-Він... він... -не вгамовувалась Кетті, шукаючи ще якісь аргументи. -купив мені будинок у центрі!