Мій бос - альфа

11

Демір

Ненавиджу повний місяць. І хоча за роки життя навчився справлятися з більшістю незручностей, пов'язаних із моєю природою, ці кілька днів щомісяця перетворюються на справжнє випробування для нервової системи. Загострюються всі чуття, посилюється агресія, а вовк стає настільки неспокійним, що навіть найпростіші речі вимагають неабиякого самоконтролю.

Саме тому намагаюся в цей період працювати вдома й мінімізувати контакти з людьми. Особливо зараз, коли в моєму житті з'явилася одна особливо пахуча проблема, поруч із якою звір відмовляється поводитися адекватно навіть у звичайні дні.

Учора ледь витримав до обіду. Коли Кіра зайшла до кабінету й поцікавилася моїм самопочуттям, цей придурок мало не змусив мене притягнути її до себе на коліна. Довелося терміново забиратися з офісу, поки не накоїв дурниць.

Сьогодні ж із самого ранку намагаюся працювати у вітальні, але після кількох невдалих спроб зосередитися на фінансовому звіті закриваю ноутбук і вирішую трохи подрімати. Зграя теж готується до повного місяця, тож на території містечка майже нікого не зустрінеш. Більшість воліє пересидіти цей період удома, а ті, кому особливо складно стримувати звіра, йдуть до лісу.

Встигаю лише зручніше вмоститися на дивані, коли з вулиці долинає пронизливий жіночий крик.

«КІРА!»

Не встигаю навіть усвідомити, що відбувається, як вовк перехоплює контроль над тілом. З дивана зриваюся вже не зовсім людиною, а до задніх дверей добігаю на чотирьох лапах, залишивши на підлозі рештки домашніх штанів. Відчуваю її запах, чую шалене калатання серця, тупіт ніг і гарчання іншого перевертня. Від останнього всередині здіймається така лють, що цього разу навіть не намагаюся стримувати звіра.

Перестрибуємо через живопліт саме тієї миті, коли Кіра опиняється за кілька метрів від переслідувача. Вовк кидається йому напереріз, і я впізнаю в цьому сірому придуркові одного з молодих членів зграї. Мало того, що не спромігся втримати себе в руках, так ще й надумав ганятися за людиною на моїй території!

З горлянки виривається загрозливий рик. Молодий перевертень одразу припадає до землі, підібгавши хвоста, але зараз мені навіть цього замало. Якби не присутність Кіри, добряче провчив би ідіота, щоб наступного разу думав головою, перш ніж випускати звіра поблизу житлових будинків.

Утім, щойно сірий зникає з поля зору, вся наша лють кудись випаровується.

«Вона прийшла до нас!»

Якого біса вона взагалі тут робить?!

Вовка це питання, схоже, хвилює найменше. Він розвертається до Кіри, яка досі сидить на асфальті, й починає так завзято махати хвостом, що мені стає соромно за нас обох.

Не смій наближатися. Ти її налякаєш.

Але замість того, щоб послухатися, цей придурок тицяється носом у її коліно, а тоді робить те, за що мені, альфі зграї, доведеться до кінця життя ненавидіти себе. Падає перед нею на спину.

Ти що, блять, робиш?!

«Хочу, щоб вона мене погладила».

Я тебе зараз так погладжу, що до наступного повного місяця скавулітимеш!

Намагаюся повернути контроль над тілом, але звір настільки збуджений присутністю істинної, що всі мої зусилля марні. А коли Кіра обережно торкається його живота, ця блохаста зараза взагалі перестає реагувати на мої погрози.

— Хто в нас хороший хлопчик?

«Я! Я хороший!»

Господи, дай мені сил.

Звір підвиває від задоволення, підставляючи під її долоню то один бік, то інший, а я подумки перебираю всі можливі способи позбутися власного вовка. Тридцять п'ять років! Тридцять п'ять клятих років я вибудовую репутацію чоловіка, з яким воліють не зв'язуватися навіть найсильніші перевертні, а цей йолоп за лічені хвилини перетворює мене на кімнатного песика!

— Ой, який же ти солоденький! Так би й пожмякала…

Вовк остаточно розслабляється, мліючи від її голосу й дотиків, і я нарешті отримую можливість перехопити контроль. Користуюся цим негайно, навіть не замислюючись над тим, у якому саме становищі опинюся після перетворення.

Усвідомлення приходить, коли відчуваю прохолодний асфальт під голою спиною й теплу жіночу долоню на животі.

Бляха.

Кіра витріщається на мене величезними очима, а її пальці досі торкаються мого преса. Судячи з виразу обличчя, дівчина зараз переживає наймасштабнішу кризу світосприйняття у своєму житті.

— Д-Деміре В-Владленовичу?

«А чому вона перестала чухати?» — ображено цікавиться вовк.

ЗАТКНИСЯ!

Кіра нарешті відсмикує руку й відкриває рота, вочевидь, збираючись щось сказати, але я не маю ані найменшого бажання вислуховувати її зараз. Треба забрати дівчину з вулиці, поки на її запах не збіглася решта зграї. Відправити додому саму не можу, бо невідомо, скільки вона чекатиме на таксі та скільки ще ідіотів вирішать сьогодні прогулятися у вовчій подобі. А щоб відвезти її особисто, мені для початку не завадило б хоча б одягнути штани.

— Ходімо, — гарчу, підіймаючись з асфальту.

Кіра видає якийсь придушений звук і поспіхом відвертається. Поки вона збирає свої пакети, прямую до брами, намагаючись не думати про те, скільки проблем мені щойно створив власний вовк. Чую за спиною квапливі кроки, шелест пакетів і нерівне дихання помічниці, а ще напрочуд виразно відчуваю на собі її погляд.

Власного тіла я не соромлюся. Для перевертнів нагота після зміни подоби — цілком звичне явище, тож не бачу сенсу прикриватися руками й удавати із себе сором'язливого підлітка. Проте Кіра не перевертень, і, судячи з того, як вона спотикається на абсолютно рівному місці, моя відсутність одягу неабияк ускладнює їй пересування.

«Їй подобається наша дупа», — задоволено констатує вовк.

Ще одне слово, і я відправлю її у відрядження. На інший континент.

Звір миттєво замовкає. От бачиш, паскудо, можемо ж домовитися, коли хочемо! Відчиняю хвіртку й пропускаю Кіру на подвір'я. Вона старанно розглядає декоративні кущі, бруківку, припаркований під навісом автомобіль — будь-що, тільки не мене. Щоправда, коли рушаю до будинку, її увага знову зосереджується на моїй скромній персоні.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше