Демір
Судячи з того, як стрімко змінюється вираз обличчя Кіри, такої відповіді вона від мене аж ніяк не очікувала. Ще секунду тому дівчина ледь стримувала сміх, а тепер сидить, притиснувши сумочку до живота, і розгублено кліпає своїми довжелезними віями. Мені б скористатися нагодою й перевести все на жарт, але після вечора, проведеного в компанії Артема, бажання жартувати немає взагалі.
«Ти їй зізнався!» — захоплено вигукує вовк.
Ні, це було запитання.
«Тепер поцілуй».
Ага, розбігся.
— Ви жартуєте? — нарешті озивається Кіра, нервово перебираючи пальцями ремінець сумочки.
— А схоже?
— Якщо чесно, я вже нічого не розумію. У вас якась дуже дивна манера спілкування з підлеглими. Спочатку ви на мене гарчите, потім годуєте, знову гарчите, знову годуєте… А тепер ще й ревнуєте?!
«Скажи, що гарчав ти, а годував я».
Тільки цього мені бракувало! Хоча, якщо так триватиме й далі, дівчина сама здогадається, що зі мною коїться щось ненормальне. І для цього їй навіть не доведеться дізнатися про існування перевертнів.
— Забудьте, — відмахуюся, запускаючи двигун. — Кажіть адресу.
— Ви мене додому відвезете? — перепитує вона з таким непідробним здивуванням, що я починаю замислюватися, за якого покидька вона мене має.
— Ні, висаджу посеред траси.
— З вас станеться, — бурмоче собі під ніс, очевидно, не розраховуючи, що я почую.
«Яка ж вона чудова!»
І що найдивніше, мені теж подобається її зухвалість. Будь-хто інший на місці Кіри вже отримав би догану за подібні висловлювання, а ця зухвалиця примудряється викликати в мене бажання усміхнутися. Доводиться відвернутися до лобового скла, поки вона не помітила нічого зайвого.
Вислухавши адресу, виїжджаю з території ресторану й подумки повертаюся до сьогоднішніх переговорів. Змушений визнати, що рішення взяти Кіру із собою виявляється напрочуд вдалим. Дівчина швидко орієнтується в незнайомих питаннях, уважно слухає, вміє аналізувати інформацію й, що особливо важливо, не боїться висловлювати власну думку. Зауваження щодо оренди обладнання зекономить компанії чималу суму, і я вже прикидаю, до яких завдань зможу залучити її найближчим часом.
«А ти уявляєш, скільки всього вона могла б досягти з нормальним начальником?» — замріяно цікавиться вовк.
Тобі, блохаста заразо, нагадати, що ми з тобою, взагалі-то, один і той самий начальник?
«На жаль».
Стукаю пальцями по керму, подумки рахуючи до десяти. Найбільше дратує навіть не те, що цей блохастий коментує кожну мою думку, а те, з якою легкістю йому вдається перетворити цілком невинні робочі міркування на щось особисте.
Утім, сьогодні я й сам не надто успішно справляюся з розмежуванням цих понять.
Чого лише варта моя поведінка за столом! Артем, якого знаю вже років сім, завжди був балакучим і любив жіночу увагу, але досі мене це анітрохи не обходило. Та сьогодні ситуацію ускладнює ще й те, що цей засранець, як і я, перевертень. А отже, чудово відчуває моє роздратування й, судячи з його самовдоволеної фізіономії, навмисно випробовує моє терпіння. Я готовий був розірвати з ним контракт лише за те, що він надто часто звертався до моєї помічниці. А коли цей самовпевнений індик запропонував їй роботу у своїй компанії, вовк узагалі почав підбивати мене на фізичну розправу.
«Треба було вкусити».
Ділового партнера?
«За дупу. Щоб не підсиджував».
Не стримую короткого смішка, чим одразу привертаю увагу Кіри.
— Ого! — Дівчина повертається до мене, зацікавлено розглядаючи моє обличчя. — То ви все-таки вмієте сміятися?
— Уявіть собі, — відказую, намагаючись прибрати усмішку з обличчя, але від її щирого подиву мені стає ще веселіше.
— А я сьогодні в колег запитувала, чи бачив хтось, як ви усміхаєтеся. Не встигли відповісти, бо ви прийшли, — зізнається Кіра з таким жалем у голосі, наче я завадив їй розкрити якусь надзвичайно важливу таємницю.
— Невже вам більше нічого обговорювати? — цікавлюся, скоса зиркнувши на неї. От уже не думав, що за перший робочий день моя нова помічниця встигне зібрати на мене ціле досьє.
— Ну чому ж? — пожвавлюється дівчина, а в її очах спалахують пустотливі вогники. — Ще обговорювали вашу вражаючу здатність чути все, що відбувається на поверсі. Максим навіть припустив, що ви встановили прослуховування в кімнаті відпочинку.
На мить забуваю про бажання усміхатися. От же ж допитлива компанія зібралася! Ще кілька таких посиденьок, і ці генії почнуть перевіряти, чи відбиваюся я в дзеркалі та як реагую на срібло.
— До речі, Деміре Владленовичу, — Кіра трохи совається на сидінні, підбираючи зручніше положення, — я хотіла подякувати вам за сьогоднішній сніданок. Не знаю, чому ви вирішили мене нагодувати, але це було дуже приємно. І за вечерю теж дякую.
Вовк аж мліє від захвату, а я відчуваю дивне тепло в грудях. Виявляється, мені неабияк подобається чути від неї такі слова. Настільки, що вже подумки перебираю страви, які можна замовити їй завтра.
— Не варто, — відповідаю стримано.
— Щоправда, наступного разу замовляйте менше, бо я стільки не з'їм. А ділитися, як з'ясувалося, у вашій компанії небезпечно для життя.
«Наступного разу! Чув?! Вона хоче, щоб ми знову її нагодували!»
Та замовкни ти хоч на хвилину!
Кіра тим часом задоволено усміхається й відвертається до вікна. Схоже, непорозуміння з Артемом вона вже майже забула, чого не можу сказати про себе. Мені досі кортить з'ясувати, чи справді він їй сподобався, але я чудово усвідомлюю, наскільки безглуздо прозвучить таке запитання після всього, що сьогодні сталося.
Хоча відповідь можна отримати й іншим способом.
— У вас є чоловік?
Кіра так різко повертає голову, що я мимоволі дивуюся, як вона не пошкоджує собі шию.
— У сенсі?
#73 в Фентезі
#13 в Міське фентезі
#245 в Любовні романи
#58 в Любовне фентезі
Відредаговано: 22.11.2026