Розділ 11

Увечері дружина прийшла з роботи засмученою. Сіли за стіл, я вже зібрався було ненав'язливо дізнатися, що сталося, коли згадав про Очі. Чорт забирай, це ж найкращий вихід для будь-якого чоловіка! Відразу бачиш, що турбує твою жінку. І жодних стрибків навколо й танців з бубнами…

– Не парся ти так, на всіх козлів нервів не напасешся. Ну, не дав вам один мільйонер грант, то дасть інший. Вже скільки разів так було, ти чого?

– Звідки ти… – Почала була дружина, дещо відсутній вираз обличчя якої змінився шоком від моєї обізнаності. Але потім вона зрозуміла. – Аа, твої штучки... Ванга, блін... Ну, так. Наша школа дуже сподівалася на ці гроші від Денверса, але сьогодні директор повідомив, що нічого не буде, той мільярдер щось там переграв.

Після цих її слів мене накрило дивне, свербляче почуття. Немов щось усередині мене не було згодним з її словами.

– Не буде, кажеш?.. Треба перевірити.

Активував Очі ще раз і трохи заглибився у суть питання. Ситуація виявилася огиднішою й простішою нікуди.

Спочатку директор школи ментальної арифметики, де моя дружина працює старшим викладачем, заручився увагою закордонного мультимільйонера до їхнього проекту. Потім, натяками, напівнатяками та гіркими голосіннями про те, що в нашій країні дуже важко розвиватися всьому новому, але дуже перспективному, таки вибив грант на два мільйони доларів. Тут він талант, звичайно, не відібрати. Я аж заслухався, як цей гад заливався англомовним соловейком, розписуючи закордонному меценату принади ментальної арифметики та показуючи добірку щасливих дитячих фотографій. І документація вся потрібна є, і за санепідемнормами все добре. Загалом, пісня.

Але на директорі цей ланцюжок отримання школою грошей і обірвався. Забравши з двох отриманих мільйонів доларів собі півтора, залишком він відкупився від секретарки багатія, зробивши її спільницею. Дівчина, по вуха в кредитах за житло, машину та навчання, була рада підтвердити своєму шефу, що гроші передані, відповідні документальні запевнення отримані і вже зараз повним ходом на ці кошти починається апгрейд школи відповідно до найпередовіших технологій.

А Денис Юрійович, він же директор, прямо в цей момент збирав валізи для переїзду до Італії на постійне місце проживання.

– От гнида!

– Не зрозуміла...

– Вибач, Даша, але твій шеф – найнатуральніший виродок і аферист. На дітях нажитися, ну це треба вміти… – Я обірвав бачення і коротко розповів дружині злочинну схему її боса, принагідно обмірковуючи, як вирішити це питання та допомогти Дашці. І дітям, прогресивна освіта яких раптово опинилася під загрозою.

– Яка мерзота! Ні, ну я завжди відчувала в ньому якусь крапельку гівенця, але щоби настільки! – Далі дружина вибухнула триповерховими недрукованими конструкціями.

– Ех... А ще вчитель... Дитячий, до того ж. – похитав головою з легкою усмішкою. – Не парся, я вже все придумав. Залишилося тільки пару дрібниць перевірити ще раз – і буде у твоїх дітей фінансування крутіше, ніж передбачалося!

– Звучить, звичайно, класно, – обережно почала дружина, – але головне, щоб і безпечно було. Для тебе – насамперед. А то в тебе останнім часом пригод на одне місце більше, ніж за всі роки нашого знайомства.

– Не повіриш, – знов увімкнув я Очі, – їх зараз більше, ніж за все моє життя.

***

Голова повелителів мертвих стояв посеред свого саду в заміському маєтку, спостерігаючи, як неживі садівники надають кущам форми – і пишався своєю роботою. Ось що дійсно відрізняє вищих ієрархів некромантії від початкових стадій – це вміння створити собі підлеглих, абсолютно всі якості яких будуть на кілька голів перевершувати свої прижиттєві версії.

Ось і зараз, давним-давно померлі садівники демонстрували вправність, силу і швидкість, недоступну простим смертним. Але, найголовніше – вони не втратили можливість «творити». Кожен із мертвих слуг Олександра чудово міг імпровізувати і продовжувати дивувати своєю роботою. Будь то віртуозні садівники, професійний водій або інші його, набагато серйозніші і небезпечніші творіння. І нехай секрет такої досконалої нежиті є особистою власністю одного лише голови Крименос, це було лише на користь його репутації та на заздрість усім іншим.

Хід робіт, що проводилися в саду, повністю задовольняв господаря особняка, і він відсалютував своїй домашній нежиті келихом віскі, зробивши ковток. До завершення композиції з рослин залишалося всього нічого, як раптом у вечірньому небі над головою некромантів пролунало вухання сови.

– Доповідай, Аскалафе, – запрошуюче повів пальцем господар будинку.

У відповідь птах спустився нижче, зависнувши в повітрі майже навпроти обличчя Олександра, за три кроки від нього. А у своїх чорних, вигнутих пазурах сова тримала за волосся жіночу голову. Не дивлячись на якийсь бруд на обличчі і жахливу рану на шиї (голову ніби не відрізали, а грубо відірвали), варто сказати, що вона належала дуже гарній жінці. Темне волосся, мигдалеподібний розріз очей, акуратний носик та ідеальна шкіра. Ноша Аскалафа була настільки ж моторошною, наскільки й прекрасною.

Кріменос із щирим подивом глянув на голову жінки.

– Навіть так?.. Власною персоною?.. Радий вітати тебе, Клото, доглядачка за життям усіх народжених!

Повіки голови здригнулися і очі розплющились. На некроманта звернувся погляд, у якому ніби плескалася ртуть. Нескінченна срібляста бриж.