Розділ 10

Глава єдиного з існуючих нині клану нащадків Посейдона відпочивав. Сьогодні видалися ті самі рідкісні хвилини, що не були заповнені низкою заходів, у яких потрібно брати участь такій важливій персоні. Жодних світських прийомів. Жодних нарад із бізнесу. Жодних спарингів зі вчителем фехтування. Жодних розбірок з ворожими кланами чи вільними чаклунами. Навіть зустріч із проклятими Церерадис відбудеться лише наступного тижня. І жодних дітей та дружини. Тільки він та його хобі.

Кіріакос Псарас дивився на акваріум. Якщо таким простим словом можна назвати титанічну споруду об'ємом сорок тисяч кубометрів води. За своєю грандіозністю цей витвір перевершував знаменитий Океанаріум Джорджії. Акваріум було оснащено камінням, водоростями, коралами, мулом, піском та іншими природними маркерами справжнього океанічного дна. Між водоростей, біля самого дна і нагорі снували водні жителі незліченних видів та розмірів. Тут були і пара китових акул, і восьминоги, і зграйки планктону, і медузи, і навіть невідомі примітивній, немагічній науці підвиди, на кшталт коней Посейдона чи морських драконідів. Краса та масштаби акваріума були такими, що він міг би стати перлиною водного туризму в будь-якій країні, будь-якому місті світу.

Але він нею не був і ніколи не стане. Тому що всі очисні функції, а також ті, що фільтрують і збагачують воду киснем, у цьому акваріумі виконувала не техніка, а магія. Найскладніший комплекс заклять, особисто розроблений Кіріакосом, створював настільки комфортні умови для існування морських тварин, що, мабуть, це було єдиним випадком, коли в клітці – справді краще, ніж на волі. Сама Стихія Води зберігала місцевих жителів, занурюючи їх наче у славетний грецький Елізіум. Жодних потреби, болю і страждань, лиш вічне блаженство.

І єдиною згадкою про те, що це не частина світу первозданної морської фауни, а приватний акваріум дуже могутньої та багатої людини, служили підводні човни, що мирно курсують серед риб'ячих зграй.

Ці творіння смертних, позбавлених магічної благодаті, завжди непокоїли розум Кіріакоса. Від неповоротких, безглуздих, але все ж таки смертоносних споруд IX століття до новинок кораблебудування двадцять першого сторіччя. У колекції голови Псарас були і човни часів Першої світової, і часів гітлерівської Німеччини, і сучасні агрегати. Вінцем його колекції була точна копія найпершого підводного човна, побудованого Корнеліусом Дреббелем у XVII столітті.

Варто зазначити, що колекція була виконана в масштабах один до ста і один до п'ятдесяти проти оригінальних розмірів підводних човнів. І кожен відсік, кожен механізм, а також матеріал і кожна функція човна дорівнювали таким у реального прототипу. Тільки у зменшеному вигляді, звісно. Тому ці «іграшки» коштували дорого. Дуже дорого. Єдина відмінність, крім розмірів, яку допустив у своїй колекції великий маг, це елементи живлення. Адже левова частка сучасних агрегатів рухалися за рахунок ядерної сили. А забруднювати свій акваріум, своє дітище радіацією у тому чи іншому вигляді Псарас не хотів. Тому рушійною силою підводних човнів були кристали-накопичувачі, запас енергії яких голова клану періодично поповнював.

Так, спостерігаючи крізь гігантський акваріум за водним світом, яким курсують, поруч із рибками, підводні човни, Архонт проводив свій вільний час. Періодично він брав під особисте управління той чи інший човен, «ганяв» його просторами акваріума, тестував функції, а потім – знову відпускав, поступаючись місцем магічному «автопілоту». Споглядання улюбленого виду транспорту в улюбленій стихії утихомирювало буйну вдачу нащадка Посейдона навіть краще, ніж витриманий віскі і власна дружина.

За цим заняттям його і застав мислений заклик Олени. Секретарка закликала до свого боса, просячи дозволу увійти до святої святих. Так як через якісь дрібниці вона б цього робити ніколи не ризикнула, Кіріакос відправив стверджувально-дозвільний посил і зітхаючи, повернувся до величезного акваріума спиною. Чим більш великою постаттю ти є на політичній, магічній, економічній карті світу, тим дрібніший твій запас часу на себе самого…

– Що трапилося, Олено?.. – Трохи хриплий від тривалого мовчання голос голови клану змусив секретарку ледве помітно здригнутися.

– Перепрошую, ігемоне, що відриваю вас, але вашої аудієнції просить спадкоємець голови клану Самеді, Архонт Газіні.

– Вже Архонт... Як швидко летить час... А служба безпеки мовчить... – Пробурчав собі під ніс голова Псарас. Потім глянув у вічі секретарці і озвучив уже для неї. – Не знаю, якого біса йому треба, але заплануй, будь ласка, зустріч наступного вівторка. Думаю, вівторок буде якраз…

– Але, – затнулась дівчина, – прошу мене пробачити, голово, але кортеж Самеді вже помічений у місті службою безпеки. Мені подзвонили дві хвилини тому, а потім я вже й сама могла їх засікти. Також, гадаю, вам потрібно знати, що в кортежі, крім самого Газіні, ще двоє Аскетів та троє Адептів.

Яких зусиль коштувало запальному Архонту Води не вибухнути добірною лайкою – не дізнається ніхто. Таке нахабне, безцеремонне, знецінююче всі закони магічної етики вторгнення на територію одного з найвпливовіших магічних кланів має отримувати адекватну, жорстку відповідь.

– Якщо вони увійшли на мою землю без дозволу... Чому вони все можуть вільно пересуватися? – почали гнівно роздуватися ніздрі голови клану.

– Їх ведуть, володарю. – Поспішно почала виправдовуватися секретарка. – Голова розвідки клану опинився там відразу ж, як тільки кортеж Самеді перетнув кордон наших земель. Костянтин Псарас та десять Аскетів ведуть кортеж на зустріч до вас. Власне, – додала дівчина, – саме голова розвідки мені й дзвонив.