Розділ 2

Я розповів Парамону про те, що побачив зіткнення якоїсь невидимої істоти та відьми Марії, її поранення і те, що вона, начебто, забрала якесь прокляття в мене.

– Так, – задумливо кивнув домовик, – щось таке висіло на тобі, Вікторе. Майже непомітне і я вже думав, що просто за стільки років відвик бачити різні аури людей. Одначе ані на моїх Іванових, ані на твоїй дружині такої дивини не було.

– Ну, значить, вона й справді щось зняла з мене, що пробудило Дихання, або як його там.

– Могутнє і хитре, мабуть, прокляття було, що у попіл розвіяло Каргіну. – Похитав головою Парамон.

Тут я згадав слова, які зачепили мою увагу.

– А що значить – діти Яги? Це як жерці, чи що? Начебто культ поклоніння? – Ніби поміж іншим запитав я Парамона, тицькаючи маринований грибочок виделкою і перетворюючись на одне суцільне вухо.

– Усе ніяк не запам'ятаю, що Подих Роду прожив під тридцять років життя, вважаючи себе смертним… – посміхнувся старий. – Що ж, слухай, Хазяїне. Недарма кажуть, що справжній, верховний, єдиний Бог-Творець не має імені. Бо всі імена – суть Його відображення. З Нього все почалося і закінчиться Ним. Однак велич і задуми Його настільки незбагненні й складні, що недоступні розумінню смертних, чарівних істот, Богів і Напівбогів. До речі, те відео про паралельні світи, що ти дивився минулої неділі, дуже схоже на правду.

Тому що світів було створено безліч. І у створеним Єдиним різноманітті оселилися боги. І почали розмальовувати світобудову на свій розсуд. Звичайно, сил на такі ж масштаби, як у Єдиного, ні в кого не знайшлося. Кожен міг створити, максимум, планету.

Ось і створив, скажімо, Сварог – Землю Номер Один. Потім Уран та Гея – Землю Номер Два. Потім Ідзанагі з Ідзанамі – Землю Номер Три. Звісно, ​​насправді ніхто не знає, хто був Першим. А, може, всі почали творити одночасно. Та тільки суть у тому, що нескінченним сонмом божественних духів було створено тисячі та тисячі світів, схожих на наш нинішній. Кожен божественний клан безроздільно панував у своєму світі. Уяви, Хазяїне – по всьому світу шанується лише слов'янський пантеон богів. Чи японський, чи індійський. Можливо, це й були добрі світи, бо кривавої, релігійної війни бути не могло, адже релігія була на всіх одна.

А потім щось трапилося. І світи почали зникати. Десь світ був знищений сварками Богів, що почалися всередині пантеону. Якісь світи почали війну один з одним, та й таким чином згинули. Хтось зіштовхнувся із невідомою загрозою. Були й такі світи, де жителі стали настільки духовно розвиненими, що просто покинули тлінні тіла, кола відродження і попрямували до Єдиного. А дехто просто зникав без сліду.

Тисячі тисяч божеств загинули чи зникли разом із своїми світами. Однак деякі, жалюгідна жменька, в порівнянні з тим, що було, встигли врятуватися. Вони…

– Дай-но я вгадаю, – підібравши щелепу, що відвисала все нижче, перебив я оповідача, – вони просто перейшли в інший вимір і прив'язалися до «паралельного» двійника власного світу – тобто до цього, нашого.

– Подібне до подібного, – кивнув домовик і продовжив, – і тепер уже компанія богів з різних світів, засновники різних світобудов, з жалюгідними рештками своїх кишенькових реальностей, навчені минулими катастрофами, не прагнула єдиновладдя.

– Та тільки ось людина – така тварюка, що навіть без благословення богів може розв'язувати війни... – Знову перебив я домовика і відразу покаявся. – Вибач, Парамон, продовжуй, будь ласка.

– Далі боги, що прийшли з інших світів, розподілилися, кожен узяв собі ту чи іншу територію, зону відповідальності – і почали вчити людей мистецтву, ремеслам... і дивам. Однак, дива у людей здебільшого виходили поганенькі. Там, де навіть дивна істота, на зразок лісовика чи еллінської дріади, могли помахом руки виростити дерево, людина могла лише дати життя маленькому паростку.

Тоді один із богів (кажуть, це був хтось із Шумерського пантеону) вирішив взятися за створення Напівбогів. І справді, від союзів богів із людьми народжувалися діти, набагато більш здатні до чудес, аніж прості смертні.

І пішла потіха. Спочатку кількість таких Напівбогів була досить велика. Нині, наскільки знаю, їх практично не залишилося. Але діло своє вони зробили. Хтось гинув, хтось обрав шлях пустельництва, не пізнавши чоловіка чи жінки. А хтось – давав потомство. Так і з'явилися дивні сім'ї. Люди, в чиєму роді колись був і Напівбог, і бог.

І сутність божества не могла, звичайно, не вплинути на здібності своїх дітей. Наприклад, діти Геліоса, Аполлона, Ярили, Аматерасу, Агні краще за інших володіють магією Вогню. Нащадки Кощея, Аїда, Хель, Ерлика, Ями дуже добре працюють зі створіннями наві, і таке інше.

– Навь – це ж мрець, так?.. Тобто, некроманти... – Від думки, що десь Харковом може бродити людина, яка здатна піднімати мертвих з могил, стало трохи страшно. А якщо врахувати, що таких може бути ціле сімейство...

А домовик ніби читав мої думки.

– Наскільки мені відомо, у Харкові таких сімей немає, Хазяїне.

– І дякувати Богу. – Видихнув я.

– Якому? – Хитро зщурився домовик.

– Ти знаєш, – почав я обережно, – я все життя виховувався як християнин. Був хрещений, звісно. Але цікавився міфами, релігіями інших країн. Біблію навіть не читав. Знаю лише загальні положення, які у всіх на слуху. З них, зокрема, виходить те, що Бог є Любов. Ось, мабуть, я й поклоняюся цьому Богові. Що тільки Світло та Любов.