18, 19, 20

ГЛАВА 18. ПРИЗОВ "КІБЕРСПОРТСМЕНІВ"

У віртуальній реальності це виглядало епічно.
Олексій Red_Baron Ковальов тільки-но завершив соло-рейд, знищивши флагман віртуального ворога. Його кабіна вибухнула салютом. На екрані з'явився золотий ангел з мечем, який простягнув руку:
«ТИ ОБРАНИЙ. ТИ — ЗАХИСНИК ЗЕМЛІ. ПРИЙМИ СВОЮ ДОЛЮ.»
Кнопка: [ТАК] / [НІ].
Звісно, Льоша натиснув [ТАК].

В ту саму секунду його свідомість провалилася в безодню.

В реальності все було не так пафосно.
Сектор В-14. "Інтернат для обдарованих", так тепер називали цю частину Ферми.
Сотня капсул почала процедуру екстреного пробудження.
Слиз, який живив їхні тіла, відкачувався з хлюпанням, що нагадувало звук прочистки каналізації. Кришки відкривалися з шипінням декомпресії.

Льоша випав на холодну підлогу. Він хотів крикнути "Ура!", як переможець, але зміг лише виблювати жовч. Його тіло було слабким. Він був абсолютно лисий. Його руки тремтіли.
Поруч з ним кашляли, стогнали і повзали інші "Герої Галактики".
Якийсь чоловік плакав, згорнувшись ембріоном. Дівчина намагалася прикритися руками, не розуміючи, чому її груди такі запалі і бліді.

У центрі цього чистилища стояли вони.
Тріо в сріблястих комбінезонах.
Паша. Яна. Моня.

Паша зробив крок уперед. Його голос, посилений динаміками костюма, розрізав плач і стогін.

— ВСТАТИ! — гаркнув він. — Хто може стояти — встати! Хто не може — повзти в стрій!

Десятки пар очей дивилися на нього з жахом. Вони не впізнавали своїх віртуальних кумирів.
— Де ми? Це... пекло? — прошепотіла дівчина зліва.
— Майже, — відповів Паша. — Це реальність.

Він почав ходити між рядами тремтячих голих тіл. Дрони-помічники вже підносили теплі ковдри і енергетичні напої в тюбиках, але Паша не давав їм розслабитися.
— Подивіться на себе. Ви думаєте, ви слабаки? Ви думаєте, ви шматки м'яса?
У вас зараз нудота, у вас атрофія м'язів, ви сліпі, як кошенята.
АЛЕ!

Він зупинився перед Льошею.
Хлопець підняв голову. Його очі, навіть у цьому кволому тілі, горіли розумом.
— Ти — Червоний Барон, — констатував Паша. — Ти збив три тисячі ворогів. Ти вмієш робити "Кобру Пугачова" у вакуумі. Твоя реакція — 0.04 секунди. Твій мозок — це зброя. Тіло ми підтягнемо. Екзоскелет та стимулятори компенсують слабкість. Але мізки... мізки залишаються.

Паша повернувся до всіх.
— Забудьте свої імена. Забудьте своє минуле. Вас висмикнули не для нагородження. Вас висмикнули на фронт. Те, у що ви грали — це був симулятор ворожої техніки. Хижаки. Вони реальні. І вони летять сюди.
У нас є менше 40 днів.
Ви — Перша Ескадрилья Пробуджених. Ви єдині, хто стоїть між людством і повним стиранням з історії Всесвіту.
Тут немає збережень. Немає респавну.
Є тільки ви. І ваш борт.

Тиша була абсолютною. Навіть плач припинився.

— Тепер одягайтеся, — тон Паші став м'якшим. — Їжте. Відпочивайте. Через 6 годин — перша симуляція в бойових машинах. Не віртуальних. Справжніх.

Поки "рекрути" приходили до тями в зоні реабілітації, Яна стояла осторонь, біля великого панорамного вікна. Вона переглядала списки Пробуджених.
Топ-рейтинг.

Список складався з нікнеймів, але тепер поруч із кожним стояло справжнє ім'я з бази даних.
Sniper_Elite — Ганс Мюллер, 42 роки.
Kitsune — Акіра Сато, 19 років.
Silicon_Valley_King — Макс Кац, 35 років.

Яна завмерла. Планшет випав з її рук, але вона зловила його рефлекторно.
— Макс, — прошепотіла вона.
Брат.
Зведений брат, геній стартапів, з яким вона не розмовляла 10 років. Він виїхав у Каліфорнію, вкрав її перші напрацювання двигуна VR, став мільярдером і ні разу не подзвонив матері, коли та вмирала в одеській лікарні.
Вона ненавиділа його. І він був тут. В топі.
Номер 2 в рейтингу тактиків. Лідер гільдії "Кремнієві Вовки".

Яна знайшла його очима в натовпі.
Він стояв трохи осторонь. Навіть голим і лисим він примудрявся виглядати зарозуміло. Він не трясся. Він уважно вивчав тюбик із харчовою сумішшю, ніби читав склад елітного вина.
Його погляд зустрівся з поглядом Яни.

Він повільно посміхнувся. Криво, цинічно.
Яна підійшла до нього. Дрони розступалися.
— Вітаю в реальному світі, Максиме, — холодно сказала вона.

Макс облизав пересохлі губи.
— Сестричка. Я завжди знав, що ти підеш далеко. Але щоб аж сюди? В космос? Ти завжди вміла здивувати.
— Не блазнюй. Ти в моїй армії тепер.
— В твоїй? — він хмикнув. — Я бачив цей цирк. Хто написав алгоритм цієї гри?
— Я.
— Хм. Непогано. Фізика трохи застаріла, я б оптимізував рендеринг тіней, але геймплей чіпляє.

Він зробив ковток із тюбика і скривився.
— Гидота. Слухай, я розумію ситуацію. Я грав чесно. Я заробив свій рейтинг. Але я не піхотинець, Яно. Я стратег.
— Тут всі стратеги, Макс. Але помруть усі, якщо ми не об’єднаємось.
— Я не збираюсь вмирати. Особливо за твої ідеали.
— Ти вмираєш не за ідеали. А за те, щоб тебе не переробили на цей тюбик, — Яна тицьнула в його їжу.

— Жорстко, — оцінив Макс. — Тобі пасує цей костюм. Стерво.
— А тобі пасує лисина. Довбаний мільярдер.

Паша підійшов до них. Він відчував напругу, як електричне поле.
— Знайомі?
— Близькі родичі. На жаль, — Яна відвернулася. — Це Макс Кац. Колишній "Цукерберг", нинішній "Рядовий Кац".
— Він номер 2 в тактиці, — зауважив Паша. — Нам потрібен командир крила підтримки.

Макс випростався.
— Я готовий. Але є умова.
— Яка умова? — Паша насупився. Торгуватися тут міг тільки Моня.
— Я не підкоряюся ідіотам. Якщо ваш план лайно, я про це скажу. І я хочу доступ до кодів навігації дронів. Ваш інтерфейс має затримку в 12 мілісекунд. Я можу зменшити її до 4.

Паша і Яна перезирнулися.
Це було нахабство. Але це було професійне нахабство.
— Добре, — сказав Паша. — Якщо зможеш — ти отримаєш ескадрилью дронів. Не зможеш — будеш мити підлогу в шлюзовій камері.