1

ПРОЛОГ: Індекс мовчання

Спочатку була тиша. Не та тиша, що огортає ліс перед світанком, обіцяючи народження нового дня, і не та, що панує в бібліотеках, де шелест сторінок замінює дихання. Це була абсолютна, математично вивірена тиша вакууму — відсутність носія для звуку, відсутність слухача і, що найважливіше, відсутність сенсу.

Простір між галактиками не був чорним. Людське око, якби воно могло існувати тут без захисного скафандра, сприйняло б його як чорний, але для сенсорів зонда «Вояджер» він був насичений даними. А точніше — їхньою відсутністю.

«Вояджер» плив.

Він покинув орбіту Землі двісті сорок років тому. Тоді, у далекому двадцять першому столітті, його проводили з фанфарами. Президенти говорили промови, діти махали прапорцями, а інженери крадькома витирали сльози, дивлячись на вогняний хвіст ракети-носія. Вони дали йому ім'я, місію і золотий диск із записом сміху, шуму дощу та пісень китів. Вони думали, що відправляють посланця до далеких цивілізацій.

Вони помилялися. Вони відправили бета-тестера за межі ігрової мапи.

Його ядерна батарея давно пережила гарантійний термін розпаду, але системи працювали. У цьому було щось від збоченого дива: метал, пластик і кремній трималися купи завдяки інерції та холодній космічній логіці. «Вояджер» був старим, втомленим шматком брухту, який забув, навіщо він летить, але не вмів зупинятися. Його штучний інтелект, примітивний за сучасними мірками, перейшов у режим гібернації, прокидаючись раз на десять років для перевірки телеметрії.

Цикл 24. Статус: Норма.
Навколишнє середовище: Вакуум.
Температура: 2.7 Кельвіна.
Об'єкт спостереження: Сектор Змеєносця, кордон локального войду.
Рендер: ...

«Вояджер» не знав слова «рендер». У його коді не було таких понять. Але якби у машини була інтуїція, вона б закричала ще сто років тому.

Політ відбувався нормально до моменту перетину умовної межі, яку астрофізики називали Геліопаузою, але справжня межа лежала набагато далі. Там, де гравітаційний вплив Сонця ставав статистичною похибкою, реальність почала... економити.

Спочатку це були дрібниці. Пил. Міжзоряний пил, який мав бути хаотичним, різнорідним, складатися з мільярдів унікальних часток льоду та силікатів. Сенсори «Вояджера» почали фіксувати повторення. Патерни.

Кожні 4,19 світлових роки структура хмари пилу повторювалася з точністю до атома. Це було як шпалери з поганим швом. Копіювати. Вставити. Повернути на 90 градусів. Копіювати. Вставити.

Але зонд був простою машиною. Він не ставив питань. Він фіксував: «Виявлено хмару пилу. Щільність — стандартна. Хімічний склад — стандартний». Він записував аномалію як норму, тому що в його алгоритмах не було команди: «Панікувати, якщо Всесвіт лінивий».

Проте сьогодні все змінилося.

Таймер прокинувся.
Цикл 25.
Ініціалізація камер високої роздільної здатності.

Зонд наблизився до мети своєї подорожі — подвійної зіркової системи HD-8930, яка в земних каталогах значилася як потенційний кандидат на наявність екзопланет. «Вояджер» розгорнув свої антени, наче старий жук розправляє крила, і направив головний об'єктив у темряву.

Команда: Зафіксувати візуальне підтвердження об'єкта.

Затвори камер клацнули в беззвучній порожнечі. Світло, що мандрувало віками, вдарило в матрицю. Процесор почав обробку зображення.

Помилка. Об'єкт не знайдено.

Зонд провів самодіагностику. Лінзи чисті. Орієнтація гіроскопів — ідеальна. Координати вірні. Згідно із законами небесної механіки, перед ним мали бути два помаранчеві карлики, що танцюють у гравітаційному вальсі.

Він спробував знову. Підняв ISO. Збільшив витримку.

Те, що він побачив, не вкладалося в його бінарну логіку.

Там, де мали бути зірки, висіли дві сірі сфери. Вони не світилися. Вони не мали температури. Вони не мали маси. Це були ідеально гладкі геометричні примітиви, вкриті сіткою координат.

Wireframe. Каркас.

На поверхні однієї зі сфер пульсував напис, який зонд сприйняв як набір випадкового візуального шуму, але який будь-який розробник впізнав би з жахом:

TEXTURE_MISSING_ERROR
ASSET_ID: STAR_SYS_8930
STATUS: UNLOADED (NO OBSERVER DETECTED)

Всесвіт не знав, що сюди хтось прилетить.
Ніхто не чекав гостей у цьому секторі. Ніхто не розрахував, що примітивна цивілізація приматів з третьої планети жовтої зірки буде настільки впертою, щоб жбурнути шматок металу в таку далечінь.

Для економії обчислювальних потужностей система просто не завантажила цю частину космосу. Тут була «кімната для розробників». Чорновик.

Зонд «Вояджер», позбавлений страху, відчув дещо інше — логічний колапс. Його датчики вказували на наявність гравітації, бо гравітаційна модель була прописана в коді двигуна, але очі не бачили джерела маси. Фотони не вилітали зі сфер, тому що джерело освітлення не було увімкнено.

Він плив крізь "зірку", не згоряючи. Він проходив крізь полігони, фіксуючи, що внутрішня частина зірки порожня. Ні термоядерних реакцій, ні ядра. Тільки чорнота і холодний код, що визначав координати центру об'єкта.

— Увага. Критична помилка сприйняття реальності, — записав він у лог-файл. — Невідповідність фізичних законів. Ініціюю протокол екстреного зв'язку.

Це було порушенням усіх директив. «Вояджер» не мав права витрачати залишки енергії на передачу масиву даних, якщо не було виявлено позаземного життя. Але те, що він бачив, було важливішим за життя. Це була структура смерті. Або структура відсутності життя.

Він розвернув тарілку антени назад, у бік далекої, невидимої точки, де колись був його дім. В сторону Землі.

Енергія накопичувалася в конденсаторах. Це був передсмертний крик машини.

— Передача пакета: "Лог_8930_Порожнеча". Обсяг: 4 Петабайти візуальних даних. Статус: Відправка...