2

Нік Зоєв сорокадвохрічний поліцейський. Коротко стрижене темно русяве волосся, світло-карі маленькі розумні очі, прямий ніс, овальний вираз обличчя, широкоплечий, середнього росту. Міцної статури. Завжди любить одягатися в темно сині джинси, темну футболку і чорну шкіряну куртку і кросівки. Не одружений. Живе сам. Має трикімнатну квартиру на Садовій вулиці.

Він вже кілька років очолював відділення з убивств. Після того, як минулий очільник і його колега Олег Камінь пішов на підвищення, Нік став на його місце. І продовжує почату Олегом справу.

І от зараз він знову їде на черговий виклик аби знову почати все спочатку – шукати, думати, аналізувати і врешті решт змусити правосуддя збутися. Хоч якби це не звучало жорстоко і холоднокровно. Така правда життя. Так мусить бути. І він має докладати всіх зусиль аби ті, хто вчиняють злочини були передані в руки правосуддю і несли відповідну кару. Все як і у відомому творі – одне слідує за іншим.

З іншого боку – він і сам не раз був готовий оправдати злочинця, враховуючи стан справ. Але це було б його найбільшою провиною перед суспільством. І за це він би вже сам став в очах цього ж суспільства злочинцем. Таке воно, життя.

Нік вже втратив лік кількості розкритих справ і відправлених за грати злочинців. Тобто людей. Людей, котрі з тих чи інших причин зробили те, що робити не мали права. Так думає законодавство. Так думає і він. Інакше в світі настане хаос. А цього допустити ніяк не можна. Навіть якщо доведеться засудити і не винного.

Втім, це не його вина. Це робота прокурорів, адвокатів, суддів. Він свою роботу робить добре. І керівництво в особі того ж Олега Віталійовича ним цілком задоволене. Ну, принаймні, йому так кажуть.

І так, його здоровий, міцний, кольоровий сон перервав черговий дзвінок. Зараз вони приїдуть до потрібного місця. І його знову буде чекати одна і та ж картина – труп. Цей вічний головний герой усіх його справ.

Ну коли люди перестануть вбивати собі подібних? Це питання не раз мучило його світлу голову. Але відповіді знайти він так і не міг.