Розділ 1. Новий проєкт

Ранок у навчальному закладі «Горизонт» почався, як і будь-який інший.
У коридорах лунали голоси учнів, хтось поспіхом дописував домашнє завдання, а біля автоматів із напоями вже зібралася невелика черга. За великими вікнами небо затягнули хмари, і холодне осіннє світло падало на підлогу довгими прямокутниками.
Софія сиділа за партою біля вікна й малювала на останній сторінці зошита.
Це був невеликий малюнок: чотири силуети перед величезною будівлею, над якою кружляли дивні лінії, схожі на блискавки. Софія ще не вирішила, що саме хотіла зобразити. Просто рука сама виводила лінії, поки вона чекала на початок заняття.

Ти знову малюєш замість того, щоб готуватися? — запитала Марта, заглянувши через її плече.
— Я готуюся.
— До чого?
— До творчого майбутнього.
Марта пирснула зі сміху й сіла поруч.
Вона була молодша за Софію на рік, але іноді поводилася так, ніби мала відповіді на всі запитання світу. Щоправда, коли справа доходила до контрольних, ця впевненість кудись зникала.
— До речі, ти знаєш, навіщо нас сьогодні збирають у великій аудиторії? — запитала Марта.
— Ні. Може, оголосять, що домашні завдання скасували назавжди.
— Мрій далі.
— Я й мрію.

Дівчата засміялися.
За кілька хвилин до аудиторії зайшла їхня наставниця, пані Олена. У руках вона тримала папку з документами.
— Увага, будь ласка! — сказала вона, коли розмови поступово стихли. — Сьогодні я хочу розповісти вам про новий міжвіковий проєкт нашого закладу.
Софія закрила зошит, хоча маленький малюнок залишила на видноті.
— Цього семестру ми створюємо дослідницькі команди, — продовжила пані Олена. — Учні різного віку працюватимуть разом. Ви зможете обрати напрямок, досліджувати цікаві теми, проводити спостереження й презентувати результати.

Тобто ще більше завдань? — тихо прошепотіла Марта.
— Тобто ще більше можливостей, — так само тихо відповіла Софія.
— Ти завжди знаходиш позитив навіть там, де його немає.
— Це талант.
Наставниця почала називати учасників команд.
Софія слухала неуважно, аж раптом почула своє ім'я.
— Софія Коваль. Марта Левченко. Максим Бондар. Данило Шевчук.
Софія підняла голову.
— Ви працюватимете разом, — повідомила пані Олена. — Ваш напрямок — спостереження за незвичайними явищами та пошук логічних пояснень. Не хвилюйтеся, йдеться про реальні природні явища, оптичні ілюзії, цікаві фізичні ефекти та помилки сприйняття.Незвичайні явища? — перепитала Марта, і її очі зацікавлено заблищали.
— Саме так. Але дослідження має бути уважним і доказовим. Якщо щось здається дивним, це ще не означає, що воно порушує закони природи.
Софія мимоволі подивилася на свій зошит.
Чомусь їй сподобалася ця тема.
Максима й Данила дівчата зустріли в невеликій аудиторії на другому поверсі.
Максим уже сидів за столом і переглядав інформацію на ноутбуці. Він здавався зосередженим і не дуже радів тому, що до його звичайного розкладу додалася ще одна справа.
Данило, навпаки, розглядав плакат на стіні.
На плакаті було написано: «Кожне відкриття починається із запитання».
— Як думаєте, — промовив він, коли дівчата зайшли, — якщо я запитаю,чому в їдальні сьогодні знову гречка, це вважатиметься науковим дослідженням?
Максим навіть не підвів очей.
— Ні.
— А якщо я зберу статистику за останній місяць?
— Тоді це буде статистика гречки.
— Бачиш? У мене вже є тема!
Марта засміялася, а Софія посміхнулася.
— Ми, здається, одна команда, — сказала вона.
— Так, — відповів Максим. — Я  Максим, а це Данило. Сподіваюся, ми швидко визначимося з темою й не витрачатимемо на це весь семестр.
— Я Софія, а це Марта.
— Ми теж сподіваємося, — сказала Марта. — Але якщо тема буде про гречку, я не відповідаю за свої рішення.
— Записав, — урочисто заявив Данило. — Гречка під забороною.
За наступні двадцять хвилин вони обговорили кілька ідей. Максим запропонував дослідити оптичні ілюзії. Софія хотіла розібратися, як людський мозок помічає закономірності. Марта зацікавилася незвичайними звуками, а Данило запропонував вивчати випадковості, які здаються передбаченнями.
Зрештою вони вирішили поєднати кілька напрямків.
Поки Максим записував перші завдання, Софія відкрила зошит, щоб намалювати план їхнього проєкту.
І саме тоді сталося щось дивне.Олівець, який лежав біля її руки, повільно покотився по столу.
Софія зупинилася.
Стіл був рівний. Ніхто не торкався олівця. Вікно було зачинене, а протягу в кімнаті не відчувалося.
Олівець зупинився біля самого краю.
— Обережно, — сказав Максим.
Він простягнув руку, але не встиг.
Олівець піднявся над столом.
Усього на мить.
Потім упав на підлогу.
У кімнаті запала тиша.
Софія дивилася на олівець, нерозуміючи, що щойно побачила. Марта повільно перевела погляд із підлоги на стіл. Данило перестав усміхатися.
— Хтось бачив? — тихо запитала Марта.
— Я бачив, що він упав, — відповів Максим. — А от те, що було перед цим…
Він не закінчив речення.
— Може, нам здалося? — припустив Данило, але в його голосі вже не було колишньої легковажності.
Софія нахилилася й підняла олівець.
Вона хотіла сказати, що це, мабуть, був якийсь фокус або оптична ілюзія. Що вони просто втомилися. Що існує безліч пояснень.
Але жодне з них не здавалося переконливим.
— Не розповідаймо поки нікому, — запропонував Максим. — Спершу треба з'ясувати, що сталося.
— Згодна, — сказала Софія.
Марта кивнула.
Данило ще раз поглянув на стіл.
— Отже, наш проєкт офіційно став цікавішим за гречку.
Ніхто не засміявся.
Бо всі четверо розуміли: щойно вони стали свідками чогось такого, чого не очікували побачити в звичайній навчальній аудиторії. А Софія, поклавши олівець назад на стіл, помітила ще одну дивну річ.
На її зошиті, просто під щойно намальованими силуетами, з'явилася тонка графітова лінія.
Вона була схожа на слід від олівця.
Але Софія не пам'ятала, щоб проводила її.
Кінець першого розділу.