15.2.

Вікторія швидко взяла себе в руки і, відмовившись від допомоги Тараса, копирсалася у карабіні страхувальної системи. Вона злилася через те, що той ніяк не міг відчепитися. Ще більше дратувало те, що в носі відчувався легкий запах Тарасового парфуму, і Віка, сама того не бажаючи, ніяк не могла ним надихатися. З кожним глибоким вдихом, її тіло запускало маленькі феєрверки чогось такого неймовірного, що голова їй йшла обертом. «Таак, може, вже досить, Вікторіє? Подумаєш, ну, напахтився він якимись феромонами, тобі що до того? Ти ж так до ранку не відчепишся від цього шнурка. Ну, тобто, троса. Будемо в темі», — бурчала собі під ніс, намагаючись вкотре відімкнути карабін.

Позаду почулися кроки, і Настя, обійнявши Віку за талію, прошепотіла їй у вухо:

- Віко, ти крутіша за Еллу і Вільяма. Яка сцена була в повітрі, я аж дихати перестала!

- Ти не повіриш, я теж, - Віка нарешті відчепила себе від троса і саркастично скривилася. Настин парфум заліз їй у ніс і перебив усі Тарасові запахи. Це була чергова причина злитися. Як не крути, Вікторія хотіла відчувати запах хлопця, хоч і заперечувала сама собі.

- Слухай, чого ти набурмосилася? Все ж класно. Але зізнавайся, як ви з Тарасом познайомилися? - Настя склала руки на грудях, очі примружила настільки, що вони здавалися тоненькими рисочками, - Ти ж про мене з Дмитром знаєш усе-усе, а я дізнаюся про Тараса тільки зараз, і то так, ніби ти дала обітницю мовчання, і я тебе тортурю. Блін, тероризую. Ну, ти зрозуміла.

- Насть, я ж казала. Він мій сусід. Ото і все знайомство, - Вікторія нарешті зняла страхувальну систему і, мовби ненароком глянувши у бік Тараса, звела погляд на Настю.

- А чому він тебе називає принцесою? Тут точно якась історія. Ну, не викаблучуйся, розказуй. Він навіть тримав тебе за талію, як принцесу.

Віка пирхнула:

- Це ж як?

- Нуу... Так ніжно, так... - Настя видала якісь такі звуки, які мали б точно описати все, але Віка почула тільки «Мммм. Гмммм. Умммм».

- Мені здалося, що стіна ледь не спалахнула від ваших гарячих обіймів, - Настя нарешті закінчила опис.

Підійшов Дмитро з двома склянками соку в руках, побачив вираз облич обох дівчат і одразу второпав, на якому цікавому місці застав розмову.

-  Про що мова? - вдався до того, що не здогадується.

- Ти знав, що Тарас з Вікою зустрічаються? - Настя з підозрою глянула на хлопця.

- Бляха, Настю! Ми НЕ зустрічаємося, - роздратована Віка закотила очі.

- Неважливо. ТИ знав, що вони знайомі? - Настя вклала в слово «ти» стільки напруги, що нею можна було б освітити усе місто.

- Мені Тарас взагалі нічого не говорив, - знизав плечима Дмитро, спокійно дивлячись на дівчат.

- Бо фактично офіційне знайомство відбулося лише сьогодні. До цього ми лиш іноді перетиналися - Тарас з'явився з нікуди, дивився на Вікторію і усміхався.

Вікторія відчула, що втрачає здатність будувати речення. Взагалі. Якийсь підступний вірус, схоже, вигриз з її мозку усі сполучники, лишивши окремі слова розкидані, як зачепи на стіні скеледрому - "сусід", "випадково" і, невідомо, з якого дива, навіть «гладіолус». Жодне з цих слів не малювало маршрут до швидкого закриття теми розмови.

- Може, пора їсти торт, - пікнула Віка голосом миші, що сказала «гуд-бай» цьому світові, і першою попростувала до дитячої зали.

- Офіційне, значить, - Настя з хлопцями пішли за Вікою слідом, і подруга продовжувала розслідування, - А неофіційне коли було? Ну, як ви насправді познайомилися, Тарасе?

- Настю, та припини  ти вже, - Вікторія вже хвилювалася не на жарт.

- Що, припини? Я просто питаю. По-дружньому питаю. Бо ж подруги не мають секретів, чи не так?

Настя сказала це майже жартома, але в голосі проскочила нотка, яку Віка зрозуміла безпомилково. Щось середнє між образою і розгубленістю. Настя й справді ніколи не вміла тримати щось при собі довше, ніж потрібно було, щоб добігти до Вікторії: нова помада, сварка з мамою, дурна думка про майбутнє, перші почуття до Дмитра - усе миттю перетворювалося на повідомлення чи дзвінок. І Віка їй завжди багато чого розповідала у відповідь - яку їжу любить, чому боїться гойдалок, історію з мамою і татом. Але зараз все інакше.

«Ну і як пояснити подрузі, що в мене період чогось такого, для чого поки що не знаходиться слів? От взяти Шекспіра? Що то було?» Віка згадала, що казала Насті про закоханість у вчителя, але зараз вона не була певна, що то була закоханість. «Тепер оцей Тарас. Потрібно розібратися спочатку, а тоді розказувати, - Віка зітхнула, - «І з чим тут розбиратися, Вікторіє?»

Настя насупилася і чекала відповіді, вже забувши про жартівливий тон, з якого починала.

Віка не зважала - вона продовжувала роздуми про те, чому це секретів взагалі не може бути. «Не можу ж я все доповідати. Поїла, поспала, покака…», - миттю зашарілася від власної думки, - «Лишенько!Халепа! Ні - армагедон! Сподіваюся, що Тарас промовчить про мій недавній кхм..конфуз», - заметалися думки дівчини в безнадії. Світ таки складний.

- Ну, - почав Тарас, - неофіційне, мабуть, сталося, коли я так поспішав на побачення .. — він замовк на хвильку, наче вдавився словом, тоді майже пошепки закінчив, - що мало не вбив Віку дверима нашого під'їзду.