Лондонські вулиці були переповнені жвавими людьми, міський шум здавався для Аліси дивним поєднанням відстані та близькості, його не можна було ігнорувати, але й він водночас створював певну затишну ілюзію. Могла б відчути себе частиною цього міста, якби не важка невизначеність, яка оповивала її думки. Вона йшла поруч із Максимом, відчуваючи його наявність, але наче він став частиною її свідомості, такою ж складовою, як і цей шум. Тільки це не допомагало — його мовчання стало неприємним тягарем, і Аліса відчула, як між ними поступово розвивається відстань. Вона ловила себе на думці, що навіть у таких моментах, як ці, її серце не заспокоювалося, а його погляд був таким холодним, відстороненим.
— Можливо, це просто тимчасово, — намагалась заспокоїти себе Аліса, поправляючи волосся і відвертаючи погляд від нього. — Можливо, це просто частина робочого процесу.
Але це було не так. Вона це знала.
Коли вони наближались до одного з лондонських парків, де Максим запропонував зробити коротку зупинку, Аліса відчула, як все більше починає відриватися від тієї твердої впевненості, яку вона так старанно намагалася зберегти. Вони сиділи на лавці в парку, і він нарешті заговорив:
— Ти знаєш, я не люблю ці перерви, — сказав він, нахмуривши брови. — Для мене це, здається, більше метушня, ніж справжній відпочинок. Я не відпочиваю.
Аліса посміхнулась, намагаючись зробити вигляд, що їй комфортно:
— Я теж не люблю зайвого часу на роздуми, але інколи він просто потрібен. Можливо, ти правий, і нам варто більше зосередитись на завданнях. У нас досі багато роботи.
Він повернув голову до неї, і його погляд став уважнішим, але так само холодним, що вона знову відчула ті самі стіни між ними.
— Працювати... Завжди працювати. А де людина в цьому всьому? Де відпочинок, відновлення?
— Я вважаю, що робота і є моїм відпочинком. — Аліса несподівано для себе зізналась.
Максим обмірковував її слова, але не відповів. Замість цього він подивився вдалечінь, його погляд здавався не просто зосередженим, а заглибленим у роздуми про щось далеко за межами цього моменту. Ця мовчанка стала настільки густою, що Аліса почала відчувати, як її думки знову починають звиватися навколо нього, цього чоловіка, якого вона не могла зрозуміти.
Але вона розуміла, що так далі продовжувати не можна. Вона сама стояла на роздоріжжі, її серце прагнуло зрозуміти його, але це було не так просто. Їй було важко зізнатися навіть самій собі: вона більше не могла бути просто його співробітницею. Більше того, чим довше вона залишалася з ним у цьому професійному контексті, тим більше відчувала, що ця грань між особистим і робочим поступово розмивається.
— Можливо, ти маєш рацію, — тихо сказала вона, підводячись з лавки. — Мені треба відпочити.
Максим теж встав, і вони повільно пішли в напрямку готелю. Але тепер між ними було не просто мовчання — було відчуття, що що-то серйозне і незворотне вже відбулося. Щось, що обидва прагнули не в