Через кілька днів вони вже летіли разом до Лондона. Аліса сиділа поруч з Максимом в літаку, але між ними стояв невидимий бар’єр. Вони не розмовляли багато, хоча обидва знали, що їх чекає більше, ніж просто чергові бізнес-зустрічі. Ця поїздка була шансом для чогось більшого, але що саме — це все ще було незрозуміло.
Лондон зустрів їх дощем і холодним вітром, але в цьому теж було щось магічне. Місто, яке ніколи не спить, з його вуличними ліхтарями, жвавими районами та постійним рухом — усе це вражало і захоплювало. Аліса відчула, як серце почало битися швидше.
Вони оселилися в шикарному готелі, з великим видом на місто. Вечірні вогні і туман створювали атмосферу таємничості, і навіть Максим, який зазвичай був так холодним, наче злегка відчув цю магію.
Після того, як вони перевірили всі деталі презентації, він подивився на неї і сказав:
— Завтра буде важкий день. Але нам потрібно залишити всі переживання на потім. Я знаю, що ти думаєш. І я теж не хочу, щоб усе це розладналося. Тому завтра, будь ласка, не забувай про свою роль.
Аліса кивнула, хоча й відчувала, що він не зовсім розкривається. Це була лише чергова стіна між ними.
Ввечері вони вирушили на прогулянку містом. Темні вулиці Лондона з їхніми старовинними будівлями і вузькими провулками ніби закликали їх до того, щоб залишити роботу за спиною. Вони гуляли мовчки, кожен погляд і кожен крок здавався важливим, хоча й все ще відчувався той бар’єр, що зводив їх назад до початкової відстані. Але всередині кожного з них було щось, що не дозволяло відпустити цей момент.
Під час прогулянки Аліса зупинилася на мосту і подивилася на річку. Віддзеркалення вогнів на воді нагадувало їй про те, що життя — це не лише бізнес і цифри, а ще й миті, які варто цінувати. Максим підійшов до неї, і на кілька секунд вони просто стояли поруч, не кажучи ні слова. І хоча між ними не було жодного фізичного контакту, цей момент був сповнений чимось більше. Вона відчувала, що щось відбувається. І навіть якщо це було лише миттєве відчуття, воно могло змінити все.