Після того вечора все змінилося, але нічого не було сказано. Вони обидва розуміли, що щось стоїть між ними, але поки що не готові були це проговорити вголос. На роботі Аліса почувалася якось особливо. Всі звичні завдання, що раніше здавалися важкими і неприємними, тепер стали просто фоном для її роздумів про Максима. Той погляд, його слова… все це не давало їй спокою.
Максим здавався таким же, як завжди: суворий, зібраний, спокійний, але вона помітила, як часом його погляд затримувався на ній довше, ніж це було раніше. Вона навіть могла побачити в ньому певну внутрішню боротьбу, хоча й не могла зрозуміти, чому він зупиняється на цьому.
Цього разу, коли вона ввійшла до його кабінету, між ними було щось нове. Аліса відчувала це в кожному русі, в кожному слові, навіть у тиші, яка стояла між ними. Вона сіла навпроти нього, намагаючись зберегти звичну впевненість, але не могла позбутися внутрішнього тривожного відчуття.
— Як йдуть справи з проектом? — запитав він, але її увагу привернув не сам запит, а те, як м'яко він вимовив її ім'я.
— Все добре, пане Орлов, — відповіла вона, намагаючись не видавати своїх переживань.
Він кивнув, але замість того, щоб продовжити, взяв паузу. Потім він, здається, розмірковуючи, додав:
— Нам слід поговорити, Алісо.
Ці слова знову змусили її серце завмерти.
— Про що саме? — запитала вона, намагаючись звучати спокійно.
— Про нас. Я не хочу, щоб між нами було ще більше нерозуміння, — сказав він і здивував її тим, що злегка посміхнувся.
Аліса не знала, як реагувати. Вона не була готова говорити про те, що їй важко прийняти. Вона почула його голос, але так і не змогла відповісти одразу.
— Я думаю, що нам варто встановити межі, — додав він, помітивши її нерішучість. — І більше нічого.
Аліса кивнула, розуміючи, що їхні стосунки точно змінилися, але ще не зовсім. І хоча їй було важко, вона зрозуміла, що це єдиний спосіб зберегти контроль і не впустити всі свої емоції в робочий процес.