Наступного ранку, щойно вона зайшла в офіс, телефон сповістив: "Мій кабінет. Через 5 хвилин. Нотатки взяти."
Аліса поспішно поправила волосся і перевірила все: чернетки, графіки, модель злиття компаній. Серце калатало, та вона вже навчилася приховувати це. Коли зайшла в кабінет, Максим сидів спиною до дверей, вдивляючись у місто.
— Сідайте, — сказав він, не повертаючись.
Вона мовчки сіла.
— Є зміни. Вони надіслали оновлені дані — частка партнерської компанії зросла на 3%. Це змінює структуру переговорів. І ще одне: ви летите зі мною.
— Летимо? — перепитала вона.
— Лондон. Через чотири дні. Ви — аналітик, я — стратег. Презентація має бути бездоганною. І у вас є три ночі, аби довести мені, що ви — не просто гарне резюме.
Вона ковтнула повітря, наче вода раптово стала густою. Лондон. Поруч із ним. Удвох. Це могло стати або проривом, або поразкою. Вона вибрала перше.
— Добре. Я впораюся.
Він подивився на неї довго. І раптом щось у його погляді змінилось. Немовби на мить він дозволив собі побачити в ній не просто підлеглу. Жінку. І цю мить він одразу ж спалив у собі.
— Я сподіваюся, що так і буде.
Вона підвелася. Коли двері зачинились за нею, він ще довго сидів у тиші.
А в її душі вже вирувала буря: очікування, страх, цікавість. І дивне відчуття, що життя змінюється. І зміниться назавжди.