Розділ 23

Олександра не мала іншого виходу, як зателефонувати Анжелі. Правда дівчина не знала чи послухає її колишня подруга, яка образилась через весілля з Петром. Оскільки за Пера Саша так і не вийшла, то Анжела не повинна, просто не повинна ображатися, тим паче, що те весілля хотів тільки її батько. Саша тут ні до чого! Мабуть же ж і Анжела це зрозуміла, раз послухалась і прийшла. 

- Ти реально вийшла за позашлюбного сина хрещеного батька своєї сестри?! Коли ти встигла з ним познайомитися? - Анжела і Саша сиділи за невеличким скляним столиком і пили каву, яку їм приніс офіціант, що обслуговував готельні номера. Восьма година ранку, а Олександрі не спалося, вона залишила Олега самого на ліжку і ходила по номері туди-сюди, поки їй не прийшла в голову гінеальна ідея зателефонувати Анжелі. Те що в подружжя була майже безсонна ніч, не змусило Олександру спати до обіду, як Олег. Було враження, що хлопець дня три не спав, тепер відсипався. 

- Може потім розкажу де я познайомилась з Олегом, зараз… - Саша водила пальцем покругу зверху чашки, задумавшись. - Зараз я боюся навіть показуватися батьку на очі. Боюсь, що він мене десь як зловить то знову поб'є. - Саша не вдавалася в подробиці того, що той злий і жадний чоловік не її справжній батько. Яка різниця хто він, якщо буде бити.

- Ох, не знаю Саш. Мені вчора ввечері Вікторія телефонувала, запитувала чи це правда, що ти вийшла заміж за іншого. Їм Петро все розповів. Сказала, що твій батько злий як демон. Може й справді як зловить тебе то в живих не залишить.

- Той Петро, що зовсім вже?

- Твій батько по словах Вікторії, сам зателефонував Петру щоб дізнатися як ти. Як себе поводиш і чи більше не тікала, тож Петро повідав Євгену Вікторовичу, що ти так би мовити не його дружина.

- Чорт. Це кепсько. 

- Сволота Петро, - буркнула Анжела. - І не тому, що язик без кісток, а тому, що звалив за кордон. Уявляєш? Сьогодні вночі десь перед ранком вилетів на своєму власному літаку, щоб… Ти ж вкурсі, що я написала на нього заяву? Думала змушу одружитися, а він звалив за кордон.

- Може воно і на краще. Петро не хороша людина.

- Це вже мені вирішувати хороший не хороший. Не вчи мене. Я ж не складаю резюме про твого чоловіка. Доречі де він? - дівчина крутила головою в пошуках Олега.

- Там, в кімнаті спить… ще, - майже почервоніла згадуючи їх секс і те, чому її чоловік досі спав. Він всю ніч працював так би мовити.

- Мабуть піду я. - Анжела встала. 

- Дякую, що привезла мені одяг. Просто в мене така ситуація, ну… - Саша глянула на чорну футболку свого чоловіка яку вона наділа на себе, так як крім весільної сукні з жіночого одягу був лише халат в ванній кімнаті.

- Я все розумію. - Посміхнулась Анжела. Дівчина переступила пакети з одягом, що стояли в неї перед ногами біля ніжки столу. - Шкода, що так вийшло. Я думала, що ми будемо гуляти на весіллях одна в одної, а життя перекрутило он як, - з сумом в голосі говорила подруга проходячи до дверей.

- Ну, на моєму весіллі ти вже не погуляєш, а от на твоєму… - оптимістично налаштована Саша хотіла будь-що підбадьорити Анжелу. - А твоє ще попереду… Не забудь запросити… - Дівчина ще щось хотіла додати але… двері ванної кімнати зненацька відчинилися і з неї вийшов Олег. Дівчата здивовано витріщилися на хлопця, особливо Олександра була здивована адже думала, що він все ще спить.

Метист вийшов в одному рушнику, який був низько пов'язаний на його стегнах. Анжела навіть рота відкрила адже бачила таких красенів лише в журналах і своїх мріях… або ж на нічних вечірках в клубах.

Дівчатам слід було відвернутися особливо Анжелі але тіло незнайомого красунчика, з шикарною посмішкою і блакитними очима, було неначе з мармуру як в тих галереях статуї богів. Дівчина насилу відірвала від нього свій погляд. Засмагла шкіра, рельєфні кубики преса, що ворушилися при русі, накачані ноги, заворожували. 

- Тобі личить ця футболка, - хлопець підійшов до Саши і торкнувся своїми губами її вуха.

- Я думала ти спиш, - вона розгубилася чи то через його майже оголений вигляд, чи то через те, що Анжела стояла поруч і витріщалася на його майже оголений вигляд.

- Щойно прокинувся. А це хто? - кивнув в сторону Анжели. Він склав руки на грудях і пильно роздивлявся незнайомку. 

- Це Анжела. Та що Петра кохає. - Відповіла Саша але по погляду Метиста дівчина зрозуміла, що він ні бум-бум про що вона говорить. - Ти ще казав, що вона аферистка, пам'ятаєш?

- Хто я?! - крикнула невдоволено подруга. - Ну знаєте!... Я перлася сюди через все місто не для того щоб мене обзивали. - Відштовхнула Олександру проходячи далі до дверей. - А ти… - вказала на неї пальцем. - Більше мені не телефонуй. - Грюкнула дверима.

- Що це було?! - Метист махнув головою. 

- Вбита горем дівчина… Закохана дівчина. Петро за кордон від неї звалив.

- І правильно зробив, - хлопець двума пальцями зацепив краї своєї футболки в якій була Саша і притягнув дівчину до себе ближче. - Я б теж від неї втік. - Провів по її волоссю забираючи його їй за вухо, щоб було краще видно обличчя.

- І часто ти від дівчат тікаєш?

- А що? - його палець повільно рухався від вуха до щоки, губ.

- Та от думаю чи від мене втечеш? - його палець зупинився на її губах ніби наказуючи помовчати.

- Я на тобі одружився не для того щоб тікати.

- А для чого? - Саша немов заігрувала зі своїм чоловіком.

- Зараз дізнаєшся! - зненацька підхопив її на руки і поніс.

- Куди ти мене несеш?

- Туди звідки ти втекла зранку. - Ще декілька кроків і Олександра полетіла на ліжко…

***

Минуло два тижні.

Олександра мабуть ще ні разу в своєму житті не була такою щасливою. Дівчина збігала по східцях з третього поверху і не припиняла посміхатися. Сашу навіть не засмутив той факт, що сьогодні зранку їй стало недобре і дівчині довелося звернутися до лікаря. Якби не ця подія, то б мабуть про те, що вона вагітна, дівчина б дізналася пізніше.