Розділ 21

Весілля!

Траур!

З весілля нове життя повинно початися, а не вмерти!

Олександра не встигла навіть очей розплющити, як відчула на своїй голові щось важке. Дівчина саме прокинулася… точніше її розбудила Вікторія. Ця мігера влетіла в її кімнату з якимись криками і докорами. 

- Ти ще спиш?! - чула крізь ковдру, якою була накрита з головою Саша, голос сестри. - Прокидайся, нечупара. Петро приїхав, а ти… ще не одягнена. Вирішила поспати до обіду, в надії проспати своє весілля?

- Дуже смішно, - Саша намагалася зрозуміти, що на ній ще лежить. Віка щось кинула їй на голову коли влетіла в кімнату. - Петро вже приперся? Боже. - Дівчина все ж таки надіялася, що її гад- наречений по дорозі ногу зламає чи обидві і не доїде… НІКОЛИ.

Саша визирнула з-під ковдри і помітила на собі ще й весільну сукню. Дівчина здивовано дивилася то на сестру, то на сукню. Їй було не зрозуміло, чому (не)батько передумав і купив їй сукню, адже він кричав, що Саша буде виходити заміж в старій сукні Вікторії. А ця сукня була нова… і… Хвилиночку…

Саша висунулась з-під ковдри і присіла. Дівчина кинула ще раз погляд на те весільне диво, що лежало на ній. Біла, неширока з рожевим відтінком знизу і довгими рукавами з мереживом на яких були нашиті малесенькі камінці, що так і виблискували, переливалися. Це ж та сукня з магазину, яка висіла на манекені, на вітрині. Про цю сукню Саша мріяла ще з того дня, як вперше приїхала в той внсільний салон але соромилася просити її у Петра, тож він купив іншу. 

- Що це… 

- Петро постарався. Щойно привіз. - Віка підійшла ближче і нагнувшись взяла рукав сукні в руку почала роздивлятися коштовні камінці. - Дурень. Я б на його місці тобі навіть носка не купила, після того скандалу, який ти йому влаштувала. Ще й плюнула на хлопця. - Вікторія махнула своєю косметичкою, яку тримала в руці. - Досить задавати дурні запитання. Вали швидко в душ, вдягай сукню і… ще тобі якийсь макіяж потрібно зробити, щоб синця замаскувати. - Вона відкинула ковдру в сторону разом з сукнею, так, що Саша залишилася сидіти в одній тільки ночнушці. - Підводся. Петро чекає у вітальні, разом з представницею Рагсу.

- З ким?! - Саша спустила ноги на підлогу. Почала шукати капці. - Не зрозуміла.

- А от я приміром все зрозуміла. Твій Петро не такий вже й ідіот. Він явно тобі вже не довіряє. А раптом ти знову кудись зникнеш по дорозі до Рагсу? Тож розпишуть вас тут, в нас.

- Віка. А може батько передумає? Будь- ласка, я не хочу виходити за Петра.

- А я не хочу народжувати! То що? Батько наказав, тож… доведеться слухати.

- Але ж він мені навіть не батько!

- Ого, ти і це знаєш?!

- Цей чужий мені чоловік, не має права змушувати мене.

- Поки що, по закону і на паперах він твій батько, тож… Доказати інше в тебе часу немає… Йди у ванну кімнату інакше я тебе туди за волосся затащу!

***

Вираз обличчя Петра був м'яко кажучи не радісним. Хлопець скоса поглядав на наречену, яка мала от-от підписати свідоцтво про реєстрацію шлюбу. Воно і не дивно, чому Петро був злий, адже Саша не хотіла нічого підписувати. П'ять хвилин тому, дівчина кричала на весь дім що її смушують це робити, і просила допомоги в представниці Рагсу Валентини Іванівни. Але жінка навіть оком не повела. Саша зрозуміла, що їй заплатили за це і явно не мало. Ніхто не міг допогти Олександрі, ніхто не міг врятувати. І Олег на якого вона так надіялася не з'явився, хоч і обіцяв. А, що якщо він передумав? Якщо обманював і по-справжньому не кохав, а тільки грався з її почуттями? Взяв і кинув цим звірам. 

Саші дійшло те, що Метист - це вигадка. Її вигадка! Вона вигадала його, такого красивого, сильного, сміливого. Того, хто в любу хвилину прийде на допомогу. Того, кому можна довіряти і навіть можна довірити своє життя. Виявляється, таких чоловіків не існує. І чому вона тільки довірилася тому бандиту, адже він всього на всього якийсь злодій, вбивця, невихований грубіян.

Зрозумівши, що це кінець, Саша мовчки підійшла до столу і підписала все, куди вказувала їй пальцем Валентина Іванівна. Це був єдиний вихід вибратися із маєтку… Пізніше Саша обов'язково спробує втекти від Петра, подасть на розлучення і забуде все це як страшний сон. А зараз, потрібно робити все, що її просять, інакше батько не випустить і взагалі вб'є.  

- Ну, що ж… молодята, - наіграна посмішка представниці Рагсу бісила до чортиків. - Оголошую вас чоловіком та дружиною… Вітаю вас. 

Саша стояла на місці і до Петра підходити не збиралася, а він дивився на дівчину неначе милувався. Звісно ж, купив таку красиву сукню, яка підкреслювала її жіночність та красу. А зачіска, яку зробила їй Вікторія, не снилась навіть королеві. 

Петро мабуть не міг дочекатися, коли вже залишиться наодинці зі своєю дружиною, але Саша цього найбільше боялася.

- Зачекай, - Петро неначе прокинувся від гіпнотичного сну, коли заворожено роздивлявся наречену. - Каблучка, - підійшов до Саши, дістав з кишені коробочку в якій була каблучка. Коли Саша не подала йому руки він сам нагло схопив її за зап'ястя, що дівчина аж ойкнула від болю. Надів каблучку.

***

Після того, як Саша з Петром розписалися, вона нарешті вийшла за межі будинку. Дівчина знала, що більше сюди ніколи не повернеться. Ті люди, що в ньому мешкали виявилися для неї чужими, як і вона для них.

Петро завіз Олександру в номер одного із готелів, який належав його батьку, а сам сказав, що відлучиться на декілька хвилин на ресепшн, на розбірки, бо як виявилося в номері не було ні шампанського, ні фруктів, які повинні були бути. З криками: " Батько звільнить нафіг всіх! " - Петро вискочив за двері. Правда, Саша почула, як він ключем їх замкнув з того боку. Тепер втекти буде не просто.

Олександра навіть не думала здаватися, тож почала ходити по номері в пошуках чогось важкого. Ну, приміром та велика ваза, яка стояла біля білого, шкіряного дивану - підійде. Для чого?! Звісно ж для поганої справи.