Метист. Бандит для нареченої

Розділ 20

Декілька днів назад.

 

День народження пішло явно не по плану!!! 

 

- Олег! Припини! - крикнула мама, яка стояла позаду, і відштовхнувши сина в плече, пройшла повз. - Ти вб'єш його! - присіла біля чоловіка, який називав себе батьком Олега. Це хлопцю не сподобалося. Дуже! Він і врізав незнайомцю межи очі… той впав.

- Ти як?... Зараз, почекай, - жінка глянула на стіл біля якого валявся її Микола, і поглядом знайшла бумажну серветку. Взяла її та приклала до розбитого носа чоловіка. - Коля, хороший мій, тобі боляче?

- Боже! - крикнув Метист. - Мамо, припини! Гидко слухати, а ще гидотніше дивитися на все це… " Коля, хороший мій", - кривлявся хлопець. - Війдійди від нього, не ганьбися так. - Олег стояв навпроти них в красивій блакитній сорочці через яку випирали його м'язи, чорні брюки, поголений, щасливий… хвилиночку… Щасливий він був до того, як мама познайомила його з так званим батьком. Її сюрприз на День народження - не вдався. 

- Я кохаю твого батька, подобається тобі це чи ні! - твердо заявила вона, достаючи зі столу ще одну серветку, так як та була в крові. Слава Богу, що її Олег розбив Миколі тільки носа… Не вбив. 

- Не називай його так. Цей зрадник, який відмовився на тобі одружуватися двадцять дев'ять роки тому - не мій батько. - Показав пальцем на Миколу, який вирішив більше не валятися на підлозі, а встати з неї.

Метист замовк. Він дивно якось почав обертатися навкруги і підозріло придивлятися. Здається йому, щойно все дійшло. А семе, те, чому в цьому ресторані не було жодної людини окрім них і офіціантів. 

- Синку, не кажи так. Він не зрадник. І я його кохаю і всі ці роки кохала. Ти мене не зрозумієш, тому, що не попадав в таку ситуацію і дай Боже, щоб і не попав. - Анастасія погладила по плечі Миколу та закохано зазирнула йому в очі. - Ніби цих років і не було. Ніби все трапилося вчора.

" Чому ж… Олег вже попав в таку ситуацію… з Олександрою, яка його кохала сім років. Це всі жінки такі чи це тільки його мама і Саша дурепи? "

- Я скоро стану вільним і ми зможемо одружитися, - чоловік ніжно торкнувся її руки на своєму плечі. - Скоро все скінчиться. Я накінець розлучуся.

- Припиніть! Ви проводите себе, як шістнадцятилітні закохані підлітки. Могли б і почекати поки я вийду. Ох! Який паскудний день!... Це все не правда! Це сон!... Цей День народження - лайно! Самий гниліший день в моєму бісовому житті.

- Куди це ти зібрався? - крикнула мама побачивши, як їх син розвернувся, щоб втекти з так званої невдалої вечірки… "сімейної розбірки".

- Куди подалі. - На сусідньому столі лежав телефон Олега, а на стільці його піджак. Це ж треба було так вирядитися на це бісове День народження, яке полетіло псу під хвіст. Він взяв свій піджак.

- Ти маєш право ненавидіти мене і… зараз піти, але я… - Олег почув голос так званого татуся. - Я від щирого серця, правда, я дуже хочу, щоб ти все ж таки прийняв мій подарунок. Не відмовляйся!

- Ти мужик серйозно?! - Олег обернувся і закинув свій піджак на одне плече притримуючи двома пальцями.

- Не називай його так. Він твій…

- Мамо, помовч! - наставив руку перед собою. - Ти гадаєш, що зможеш відкупити свою вину цим бісовим рестораном?! - махнув рукою показуючи на стіни ресторану в якому вони стояли. - Ні яхти, ні ресторани, ні літаки тобі не допоможуть. Я ненавиджу таких як ти і подачок від них не беру!

- Це не подачка. Подарунок на День народження. Я не знав, що в мене є син, Анастасія всі ці роки приховувала від мене цю інформацію. Якби я знав, то ми б зустрілися ще раніше.

- Та ладно! Не виправдовуйся! У вас мільйонерів немає ні душі, ні серця, ні совісті. Мені не потрібен ні новоспечений татусь, ні його ресторан. Зрозуміло? - в його щелепі сіпався від злості мускул.

- Але так не можна. Це, що виходить, що в одного мого сина є все, а в іншого нічого?!... Ні, так справа не піде. Ти повинен погодитися на цей ресторан. До того, як я дізнався про тебе, я мав намір подарувати його своєму сину Петру на весілля, але… там дещо трапилося і… Мабуть доля твоя така, що цей ресторан повинен був стати твоїм. А Петро … в нього їх і так два. 

- О, дякую, що просвітив, як ти відібрав ресторан в одного сина і віддав іншому. Яке благородство.

- Я не відбирав. Просто весілля не було. Але… На днях наречена повернулася і я впевнений, що вони помиряться, адже Олександра хороша, мила дівчина з великим серцем. Він її обов'язково вибачить. А ресторан… та, не біда. Якщо вони все ж таки одружаться, то подарую щось інше.

- Як ти сказав?!

- Подарую щось інше…

- Ні. Ти сказав: " Олександра "? Наречену звати Олександра?

- Так. А ви що знайомі?... Знаєш її?

- Боже, - піджак який Олег тримав на плечі впав на підлогу. Він згадав, що нареченого Олександри звали Петро. Хіба ж таке може бути?

Невже її наречений - його зведений брат? 

Тільки не це!!! 

- Синку, з тобою все гаразд?

- Ні … тобто… я впорядку, мамо.

- На тобі лиця немає. Щось болить? Ти так і не сказав звідки в тебе ті рани, неначе з Пекла виліз. Мабуть бився з кимось і не зізнаєшся. І в кого ти такий.

- На мене не дивись, - посміхався Микола Андрійович. - Я битися не вмію, за мене це роблять мої охоронці.

- То ти кажеш, що у твого Петра буде весілля з цією Олександрою? - запитував Олег. 

- Та ніби буде.

- Сука! - крикнув Метист і вдарив кулаком по столу. Мама з Миколою аж підскочили. - Невже вона погодилась? Вона ж обіцяла вийти за мене, - бурмотів під ніс.

- Синку, ти мене лякаєш. З тобою точно все добре?

- Ні! Не добре! - крикнув Олег. Схопив свій мобільний зі столу і пішов до виходу. - Дав же Бог родичів, один кращий іншого! - лаявся хлопець.

- Яка це муха його вкусила, - відкривши рот від подиву промовила Анастасія.

- Ти мала рацію… Він у тебе скажений… у нас.

- Батьку! Батьку! - з вхідних дверей почувся крик. То якась нечиста Петра принесла. І чого б його тут вештатися?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше