Розділ 19

Євген Вікторович сидів за обіднім столом, зі своєю молодою коханкою. Дівчина була на дієті і нічого не їла, тільки колупалася виделкою в тарілці.

- Батьку, ти даремно Сашу так сильно побив, - тишу порушила Вікторія. Дівчина прийшла в гості до батька з самого ранку. - В неї через декілька днів весілля, а синець на обличчі загоїтися не встигне.

 - Нічого страшного. Подумаєш пару синців поставив, - так спокійно сказав, ніби нічого не сталося, Євген далі продовжував їсти. - Замастить чимось. Чим ви там обличчя фарбуєте? - Запитав свою коханку, глянувши на її намарафечане обличчя з величезними губами… Та й груди в дівки були не маленькі.

- Можна заховати під тоналкою, - звела плечами Віка. Вона так подумала, що доведеться мабуть самій робити макіяж Олександрі, щоб приховати весь той жах.

- А що я повинен був робити? Погладити бідолашну по голові і сказати: " Ти вірно вчинила, що втекла з весілля. Моя хороша дівчинка. Моя розумниця." Так чи що? - кривлявся Віктор Євгенович. - Це ще я їй мало всипав. Ну, надіюсь, що Петро, коли стане нарешті її законним чоловіком, добавить, за таку витівку. - Кинув зі злості виделку на стіл. - Вона не тільки нас зганьбила, а ще й його. От тільки цей дурень так її кохає, що все пробачив.

- Воно і на краще. - Віка відірвала виноградинку і кинула до роту. - Може через це його таке кохання він і свій бізнес на Сашку перепише?

- Я взагалі то розраховував, що після їх одруження наша Саша овдовіє. Знаєш, ненароком Петро може в аварію потрапити. А так, як ця нікчема ніфіга в його бізнесі не тямить, то я б допоміг… Тільки ця дівуля, пішла наперекір мені і втекла з весілля. Ідіотка!

- Мені завжди було цікаво, чому ти її ніколи не любив? Вона ж як ні як, а твоя дочка, - вже не витримала Вікторія. Вона і раніше хотіла про це запитати але ніяк не наважувалася.

- Дочка?! - крикнув і підвівся з-за столу чоловік. - Дочка?! Не сміши… бо щось не смішно. А хто тобі сказав, що вона моя дочка? Ти моя дочка, а цю малохольну, моя люба покійна дружина нагуляла. Так, так не дивись так на мене. Вона зрадила мені з нашим водієм. Що вона тільки в ньому знайшла! Він же бідний був, ні копійки за душею не мав окрім тієї зарплатні, що я йому платив. Ось чому наша мила Саша завжди тягнеться до жебраків. Це в неї в крові, від матері! - Все кричав і кричав, аж очі почервоніли. - Немає його більше. Помер цей покидьок і свою коханку з собою на той світ забрав, маму вашу.

- Боже, - все що змогла видавити з себе Віка. Вона була у шоці. - Боже.

- А Олександра у господарстві знадобиться. Хай відробляє всі ті гроші, які я витратив на неї за всі ці роки. Можна сказати годував чужу дитину. Чорт! В мене тут, що благодійний фонд " Допомога дітям "?

- Чому ж ти з мамою не розлучився? - Віка була в такому шоці, що відкрила рота від подиву.

 - Репутація, будь вона неладна. Та й… після того, як водія якісь невідомі побили, що аж хребта беребили і він став прикутим до ліжка, ваша мама стала примірною дружиною. А потім цей придурок взяв і вбив себе, не витримав. От так закінчуються похожденьки на ліво.

- Ти на мене батько не дивися, я своєму чоловікові не зраджую. Ми взагалі останні чотири дні з ліжка не вилазимо. Працюємо над онуком. Я пам'ятаю про акції Максимовича. - Підморгнула татусеві. От і хитрюща!

- Оце справжня донька, - зрадів Євгенович. - Бачиш? - махнув рукою коханці, яка мовчки сиділа і не влазила в їх розмову. Їй було явно байдуже на всіх і на все. Все, що дівчина чекала, так це коли Євген Вікторович дасть їй грошей на солярій, в який вона збиралася після обіду.

- Добре, що ми не в цій як її… в Індії живемо, бо я б з вами дівками по світу з торбами пішов.

- Це ще чому?

- Це ж там здається за наречених її батьки ще й доплачують щоб чоловік заміж взяв?... Ірино, так? - звернувся до коханки. - Ти ж вічно свої ті серіали дивишся, сама мені говорила.

- Це колись було. Традиції такі, колись батьки нареченої дарували одяг, коштовності, гроші для родини нареченого. Зараз там здається таке заборонено законом. Хіба, що в якійсь сільській місцевості.

- Що за дурнуваті традиції. Та щоб я за вас… - Глянув на Вікторію. - Та щоб я за Олександру ще й доплачував?! При таких пирогах - сиділа б вона в дівках до смерті.

Олександра весь цей час стояла за дверима. Вона спустилася зі своєї кімнати, що знаходилась на другому поверсі, на кухню, чогось поїсти. І все почула. Тепер пазли склалися. Дівчина зрозуміла чому всі ці роки батько ставився до неї так. Тому, що він ніякий їй не батько. Ну, а якщо не батько, то й робити в цьому домі їй нічого. Потрібно забиратися і тікати. От тільки її закрили як тільки дівчина переступила поріг, щоб забрати свій паспорт. Замкнули і не випускають. Весь час так званий батько торочить про те ненависне для Саши весілля, ще й побив. А вона ж домовлялася з Олегом, що прийде до того місця де він викрав її з лімузина на весіллі. Тільки так і не прийшла. Але ж і Олега зник. Олександра гадала, що прийде посеред ночі, вирубить охорону (він це може), залізе до неї у вікно і викраде… знову. Тиша. Вони ж домовлялися, що якщо дівчина не прийде - він прийде по неї. Чому не прийшов?! Може щось трапилося? Щось жахливе. 

Тихенько так, щоб її не бачили, піднялася назад до себе в кімнату. Почала сильно, сильно плакати. Батько - не батько. Сестра - змія. Коханий Олег - зрадник, який кинув її і навіть не збирається рятувати. Наречений Петро - потвора. Доречі про нареченого… Саша згадала їх розмову, коли прийшла додому, а батько відразу ж зателефонував Петру і той приперся: 

- Ти що не чуєш, що я тобі кажу? - Саша вже хвилин двадцять намагалася пояснити Петру, що не хоче виходити за нього заміж. Щоб він відмінив весілля. Але цей впертюх стояв на своєму неначе хотів взяти її заміж назло! 

- Все вже вирішено, весілля буде! - в його голосі був якийсь спокій. Він не нервував, не кричав, не злився. Просто сказав як відрізав.