Розділ 18

Олександра тільки почула вибух так і здавалося що померла на місці. Вибух був в хаті з якої дівчина щойно вибігла. Вона не збиралася далеко тікати адже розуміла, що залишає Метиста одного. Ні, так справа не піде. Вона не покине його ні за які гроші адже цей впертий бандит зробив для неї теж саме - не кинув.

Зляканими поглядом який не на мить не зводила з будинку, Саша підходила ближче. Щойно так вибухнуло тільки скло з вікон посипалися і здавалося, що дім підстрибнув. 

Кров прибула аж в мізки так стукало в голові, а серце бухкало з такою швидкістю, що дихати було боляче. Саша нервово чекала хто вийде з дверей будинку. Звісно ж вона чекала на Метиста… тобто на свого Олега. 

Боже!

Невже вона втратила його адже щойно знайшла? 

- Олег?! - вирішила погукати хлопця. - Олег! Ти живий?! - хотілося плакати але ті сльози неначе висохли. - Боже, зроби так, щоб він був живий… Олег?! - у відповідь лише тиша.

Олександра вже стояла на порозі будинку і думала чи заходити всередину чи почекти ще на дворі. Вона зробила два кроки придивляючись. - Господи! - відірваний палець валявся прямо в неї перед ногами. Відразу почалася паніка і розуміння того, що все це не жартики це справжній чоловічий палець. Хотілося вирвати. Її ледь не знудило. Але чий це він? - Олег!!! - дим після вибуху потроху розвіювався і Саша проходила все далі, ступаючи обережно, так як була боса. - Відгукнись!!! - Перед нею лежало тіло того високого виродка, ціле не розірване, значить палець не його. Паніка охоплювала ще більше адже залишалося тільки два варіанти - Олег і той чортів Бос здається його так називали. - Олег! - тиша. Ну, враховуючи те, що Бос теж не відгукувався, то надія ще була на те, що він здох і пальці свої розгубив, якими Сашу мацав. - Добре. Будемо по інакшому… Метист!!! Відгукнися! - Олександра направлялася в ту кімнату де востаннє бачила його. - Метист!  

- Кх - кх - кх! - хтось покашляв збоку, Саша обернулася. Побачила червону куртку яка заворушилась. Чорт! Бос живий!... Ні! Ні! Потім задзвеніли ланцюги. То не Бос ворушився, а його ворушили. Метист скинув мертве тіло з себе. 

- Важкий с*ка, - трохи завалений глиною яка падала зі стелі, Метист відкашлювався.

- Олег! Живий! - дівчина підійшла до свого коханого який вже встиг присісти з матюками. Йому спина заболіла.

Саша кинулася Олегу на шию, обіймаючи. От тепер можна і поплакати, від щастя.  

- Я так хвилювалася за тебе! 

- Обережно, сильно не обіймай я здається шию потягнув… лікоть розх*ярив, спину забив і… що з моїм оком? - він відчув, як по обличчю текла кров.

- То лоб розбитий. Око ціле. - Саша подмухала йому в око і припала губами до нього, потім до рани на лобі. - Лікую тебе твоїми ж методами. Пам'ятаєш як мене павук вкусив?

- До віку не забуду.

- В тебе ще є настрій жартувати? - вона обернулася навколо. Всі бандити були мертві. Вона вжитті такого не бачила і не хотіла більше на це дивитися, і довго затримуватися в тому будинку. 

- Пора тікати. Вставай. Я тобі допоможу. 

- Непотрібно, я сам. - Метист сперся рукою в підлогу щоб підвестися. - Поїдемо на автомобілі Маза. Він йому вже не знадобиться. Тільки спочатку потрібно ланцюги зняти. А де моя куртка?

***

Скільки вони ще будуть повертатися в цю хатину? 

Саша не здивується, якщо лісничий приїде і вижине їх звідти дрючком. Це їм пощастило, що на вулиці дощ, дід явно не збирався мокнути. 

Метист повернувся звідти якимось іншим. Він був пораненим і добре, що в авто була аптечка, тож Саша намагалася йому допомогти. Вона помітила, що погляд Олега змінився. Може тому, що він вбив людей? Після такого і зглузду можна з'їхати. 

Саша вважала, що у всьому винна вона, адже він її рятував, тож ті три трупи потрібно було ділити на двох. І значить так виходило, що Саша теж вбивця. 

Чорт!

Якщо хтось дізнається, що вони там були і що ще гірше причетні до тих смертей - це ж тюрма.

Оце влипли! 

- Я нікому не розповім про те, що сталося. Чуєш? Обіцяю. - Вона крадькома кинула на нього свій погляд.

- Потрібно повернутися і закопати їх.

- Зараз?!

- Так.

- Ні! - підійшла ближче. - Ні! Ти поранений. Дай хоч голову перебинтую, - показала пакетик з ліками який вони знайшли в авто Маза. Почала шарудіти ним в пошуках бинта.

Метист мовчав. Просто стояв дивився у вікно і мовчав. 

Він втілення мужності, високий, широкоплечий, з точеними рисами обличчя, красивими пальцями, звабливим голосом. Саша раз у раз поглядала на хлопця і розуміла, що це ВІН - Її Олег. Той самий! В неї аж в горлі пересохло. Дівчина милувалася його руками, мускулами які змогли вирвати ланцюги зі стіни.

 - Олег, - дістала бинт і стала з боку. Він повернув голову. Біль в його очах - це все, що залишилося від тих щасливих іскр, які ще нещодавно меготіли. Вони згасли. Саша поклала руку на його плече, а потім вперлась підборіддям. Вона все ще зазирала в його небесно блакитні очі. 

- Що так дивишся? - тихо мовив невитримавши її погляду на собі. ‌‌

Повільно підняв очі затримуючи дихання проковтаючи слину. Від його погляду Сашу пробрало до кісток. - Будеш плювати? - Повільно підступив до неї і зловив за лікоть коли дівчина намагалася відступити на крок і змусив подивитися на себе. - Плюй. Я перед тобою.

Саша долонею торкалася його грудей ніби намагаючись відштовхнути, а ніби і ні.

Олександра зрозуміла на що він натякав, адже сама йому казала, що якщо зустріне на своєму шляху того самого Мицкевича Олега, то плюне йому в обличчя. От тільки зустрівши його по-справжньому дівчині захотілося зробити дещо інше. (Поцілувати) 

- Якщо ти не вкурсі, то я все ще кохаю свого Олега, - прошепотіла йому. Стала на пальчики щоб дістати вище і вткнулась губами в шию, торкаючись ту саму пульсуючу вену. - І хочу бути поруч… завжди.

Метист навіть не прворохнувся. Він був в шоці від їх слів адже думав, що після того, як Олександра дізналася правду то закатить йому скандал з криками. Буде звинувачувати у всіх гріхах і обзивати брехуном і боягузом, якому навіть не вистачило сили сказати правду. Але дівчина повела себе інакше. Вона зізналася в коханні. Невже це все насправді?