Розділ 17

- На коліна, я сказав, - Маз руками натиснув Саші на плечі, змушуючи стати навколішки. - Попрацюєш ротиком, поки. Бос прийде, тоді ми з ним розважимось як слід.

- Я прошу вас, - Саша підняла голову дивлячись, як бандит почав розстібати ремінь на штанах.

- Не смій! Чуєш?! - Метист кричав від розпачу, що не міг допомогти дівчині. Сльози виступили на його очах. Він навіть не хотів уявляти, що може зробити з Олександрою цей виродок, який вже сидів за зґвалтування. - Ні!!! С*ка!... Ні!!! А-а-а-а!!! - голосно крикнувши в останнє Метист смикнув з усією силою і злістью так, що ці ланцюги вирвалися зі стіни, тільки побряскотіли по підлозі.

Маз з єхидною посмішкою дивився на дівчину. Він розстібав собі блискавку на штанях і в цю хвилину почув, як ланцюги задзвеніли зовсім близько, прямо в нього за спиною. Маз хотів обернутися але не встиг. 

- Здається ваш Лом ланцюги погано закріпив! - Метист знайшов у собі сили, посміхнутися. За секунду обмотав ланцюгом навколо шиї Маза і почав душити. Олександра тільки крикнула, відвернулася і прикрила очі руками, щоб не бачити. - Сьогодні я робитиму твою роботу, - прошепотів Метист йому на вухо, і з усією злістю яка накопилася, задушив. - Я вбиватиму, - уточнив він, і кинув тіло собі під ноги.

- Господи Боже! - Олександра кинулася до свого коханого бандита. - Ти вбив його?!

- Не дивись туди, - Метист присів і підняв ніж який Мазу вже не знадобиться.

- Ти вбив його, - все повторювала Саша не відводячи погляду від тіла. 

- Я ж сказав не дивись туди! - крикнув їй вкотре бандит. - Не дивись на нього.

- Як ти міг вбити людину? Ти ж… хороший, - останнє слово вона прошепотіла.

- Ця сука далеко не людина, - він кивнув на Маза. - Якщо не я його то він нас. Ти це розумієш?! - Метист підійшов до дівчини. Протягнув руки на яких все ще висіли порвані ланцюги. - Я не вбивця але… так вийшло. - Обійняв її. Метист сам був у шоці від того, що тільки що сталося. Він вбив! Вбив! Ніколи б не подумав, що жалітиме про це адже Маз колишній зек, який не заслуговує на чиюсь жалість і сльози. Так, сльози. Вони вже виступали з очей Метиста. Як не крути, а Маз був йому майже другом. Хто не вбивав, той не зрозуміє. Іноді і от таких покидьків стає шкода. Іноді.

- Вибач, це все просто шок. В мене перед носом ніколи не вбивали людей. Я… я таке тільки по телевізору бачила. - Дівчина обійняла свого блакитноокого бандита. Як приємно знову відчути тепло його тіла та рук. В його обіймах Саша відчувала себе в безпеці. Вона плакала і сміялася водночас, притиснувшись до голого торсу, на якому вже встигли засохнути краплі крові. Олександа підняла голову та подивилась Метисту в очі, які стали для неї вже рідними. Цей погляд був ніжним, добрим.

Ні, він не холоднокровний вбивця. Це точно.

Вона почала цілувала його обличчя, крізь свої сльози. Чому плакала? Може від того, що вони живі… покищо. Він живий, а це найголовніше.  

- Хороша моя, - бандит теж цілував її обличчя, все. Він тримав її рукою за підборіддя. Тією на якій небуло мезиного пальця. - Вибач, що ти бачила це. - Метист різко зупинився. Він так злякано і серйозно глянув на неї, і Саша зрозуміла це ще не кінець. - Я боюсь, що мені доведеться вбити ще… принаймні двох. - Метист боявся, що Саша не зрозуміє його вчинку, тож відійшов від неї, все сильніше стискаючи ніж в руці. Він затих прислухаючись чи немає ще когось із бандитів, поруч. Щось ніхто не заходив до них. Дивно. 

- Ти ж виконуєш свою обіцянку - рятуєш мене будь-якою ціною. Так що… Послухай, не кажи мені краще нічого. Добре? Давай просто твої ланцюги чимось знімемо і все. А там видно буде, - доторкнулася до руки, на зап'ясті якої були рани, від того, що він з силою рвав ланцюг. Саша розуміла ці рани через неї. Він отримав їх тому що рятував її жопу. Він був тут через неї. Він вбив тому, що теж рятував її. Цей бандит, який стояв поруч і розгублено дивився навкруги, він все робив заради неї. То чи можна судити його за те, що він вбив?

- У Маза мають бути десь ключі від мого ланцюга. Давай я спочатку звільню тебе, - ножем перерізав мотузок у дівчини на нозі. - Все буде добре, - провів пальцем по її щоці. Витер сльозу, що котилася вже по її скулі.

- Боже, ти поглянь яка сцена! - у дверях стояв Бос і Лом з автоматом. - Ти глянь! Що робить з людьми це бісове кохання! - сміявся Бос проходячи ближче. - Шкода хлопця ... доведеться забрати його частку, - глянув на мертвого Маза. Бос як завжди був одягнений у свою червону куртку. Метист вже ненавидів цей колір так само як і цю сволоту.

- А говорив, що не вбиваєш. В тебе доречі непогано виходить. Маза грохнув. Маза! Який був найкращим в цій справі серед нас.

- У нього ще мабуть багато прихованих талантів, - відказав Лом і махнув автоматом. - Так Метист? Зізнавайся.

- Може про мої таланти поговоримо сам на сам? - Метист сховав Сашу за свою спину. Закрикрив собою. 

- Знайшов дурнів! - крикнув Лом. - Ай-яй-яй! - глянув на дірки в стіні, а потім на ланцюги, що висіли у Метиста на руках. - Це ще один твій талант, стіни руйнувати?... А ти і справді навіжений. Здається стіни цієї старої хатини не витримали лихої долі.

- Ти хлопче свою силу використовуєш не в тому напрямку, - Бос стояв поряд з Ломом. Він не наважувався підходити до Метиста. Хлопець стіну розвалив, що йому той Бос. - Нам такі як ти потрібні. Дуже. Але… ти просрав свою репутацію. Дівку викрав. - Бос вказав пальцем на Сашу, і вона зпереляку ще більше сховалася за Метиста. Вцепилася пальцями в його плечі.

- Не чіпайте її! - відказав він.

- А ти хоть і сильний але дурень. Її ніхто вбивати і не збирався. Ти даремно її викрав. Порушив наш закон. Зіпсував все!

- Доведеться тебе покарати, - Лом направив на хлопця зброю. - Твоя смерть буде для всіх прикладом, що так робити не можна.

- Доречі, - посміхнувся Бос. - Могилу рити вмієш? Знаю що вмієш. Стільки разів це робив у цьому лісі… 

- А що, якщо закопати його живцем? - подав їдею Лом. Цей височенний гад знущався з Метиста не інакше. Олександру вже всю трясло від їх слів. Навіщо так знущатися над Метистом? Закопати живого?!