Розділ 16

Анастасія лежала у ліжку зі своїм коханим чоловіком, в готельному номері. Вона була така щаслива, як школярка, і їй було через це трохи соромно.

Їх романтична зустріч закінчилася от так. Жінка й сама здивувалася, тому, що Микола все ще відчував до неї щось. Ту ж саму пристрасть. Її навіть не лякало те, що він був поки що одружений. Правда чоловік казав, що подав на розлучення але поки вони будуть ділити майно Анастасію крім статусу його коханки нічого не світить. 

- Потрібно швидше познайомитися зі своїм сином, - він лежав і дивився в потолок. Згадував минулі роки і те, як їм було добре вдвох.

- Я тільки за але…

- Що але?

- Не знаю, як на це відреагує Олег. У нього ще той характер, - присіла біля чоловіка, прикриваючись покривалом. - Він ненавидить тебе, ну, тобто свого батька. Пообіцяв, що коли зустрінеться колись з ним, то лице розквасить, ноги переламає, руки відірве… чи ще гірше вб'є.

- Він весь в тебе… Пам'ятаєш, як ти кричала мені, що хочеш вбити.

- Звісно ж, я тоді дізналася, що в тебе є дворічна дитина і що ти одружений. Я була всього навсього твоєю коханкою. Чорт! Я ж мріяла про весілля з тобою.

- Вибач. Я не кохав свою дружину і не кохаю. Просто… Це бізнес. Це все клятий бізнес! Шкода що ти не вбила мене, може так було б краще.

- Я не вбила, а Олег може.

- Не перебільшуй. Я впевнений, що знайду спільну мову з сином.

- Попробуй. Я б дуже цього хотіла. В нього твої очі, а от характер… навіть не знаю чий. - Настя з жахіттям глянула на Миколу. - Ти не розумієш, Олег не маленький, він постійно в спортзалах ночує. Він може вбити тебе і не кліпнути. Боже. Ще тільки цього бракувало - вбити рідного батька і сісти у в'язницю. Який жах.

- То що, мені все життя боятися його і не підходити?! Подвоїти охорону?!... Ні, так справа не піде. - Чоловік підвівся. - Боятися власного сина - це смішно. - Присів звісивши ноги. Нахилив голову дивлячись на підлогу. Він щось довго думав. Мовчав. Мабуть був у шоці від того, що син хоче вбити його.

- А якщо дізнається, що ти мільйонер, так взагалі перекрутить через м'ясорубку. Він ненавидить всіх багатіїв на Світі. - Продовжила "добивати" його Настя. Вона хотіла, щоб син з батьком потоваришували. Дуже хотіла. Але Олег навряд-чи погодиться на це все.

- Дозволь, я хоч подивлюся на нього… здалеку. А там видно буде. - Відповів Микола. - Організуєш нашу зустріч?

- В сина на днях День народження. Може я зможу щось вигадати.

***

Олександра прийшла до тями і побачила, що лежить на підлозі. Вона була все ще у синій футболці Метиста. Її босі ноги замерзли, і сама вона тремтіла від холоду. На голій бетонній підлозі, не дуже й тепло навіть влітку. Дівчина намагалася розгледіти все навкруги. 

Де вона?... Точно, це ж той самий будинок, де її тримали. Вона знову була тут.

Чийсь стогін за її спиною, змусив обернутися. То був чоловічий стогін.

Боже!!!

Саша побачила, що Метист стоїть до пояса роздягнений, на колінах, прикутий ланцюгами, у тій кімнаті, де замикали її. Але двері були чомусь відчинені, може щоб вона бачили все, що вони будуть з ним робити? А що вони з ним зроблять за те, що хотів допомогти їй?! Знущатимуться? Не приведи Господь вб'ють. 

Так, їй потрібно було в ту хвилину думати про себе, і що ці бандити зроблять з нею? Але чомусь всі думки були тільки про Метиста.

Хлопець був ще непритомний, голова звісала до низу, а з лиця по шиї текла кров. Напевно від удару пістолетом у машині. А може бандюки ще його били? Олександрі так було шкода його, що вона навіть не помітила, що сама прив'язана, знову за ногу. Перед очима пролетіли день і ніч, що вони провели разом. Хоч між ними нічого і не було, але таке відчуття, що було тисячу разів. Цей бандит… ні, важко його так називати, адже він намагався допомогти. І от, тепер, відплатить за це своїм життям. Метиста вб'ють. Його точно вб'ють, а потім… доберуться і до Саши.

Бос хотів розважитися, тож… згвалтують і оком не кліпнуть. Ну чому Метист був таким дурнем і не став брати її в тій хатині?! Тепер це зроблять його друзі. Покидьки! Ні, потрібно щось вигадати. Потрібно тікати. Потрібно рятувати і себе і його!!! 

- Ей! - дівчина дивилась на Метиста і серце розривалося. Він там прикутий тими ланцюгами через неї. На таке нестерпно було дивитися. Він повинен жити, хоча б тому, що так нагадував їй коханого Олега. Особливо блакитні очі. - Метист, ти чуєш мене? - дивилася на нього з голови до ніг, на його тіло. Він був досконалий. Хоть тепер Саша могла розгледіти все. Це татуювання на плечі у вигляді павутини і павук на ній. Ці руки, вони були розведені в сторони, на кожній причіплений ланцюг, що тирчав зі стіни. Широкі плечі. Дуже широкі. Все в ньому ніби ідеальне. Та що там гріха таїти, і характер теж був класним. Він і пальцем до Саши не торкнувся. Хіба ж це справжній бандит?! 

Олександра поняття не мала, чому цей красунчик взагалі тут? Чому зв'язався з тими придурками? Метист на них не схожий. Він інший. 

- Отямся, нарешті. Я прошу тебе. - Саша сильно не гукала його, щоб ті збочинці не почули. Хто їх знає де вони. - Метист, я тебе прошу, відкрий очі. Будь ласка. Ти повинен жити. Ти повинен… Господи, - з очей виступали сльози. Але не час плакати. Потрібно діяти. - Ти чортів бандит, який закохав мене в себе, і от так покинеш? Помреш? Навіть не думай робити цього. Ти… - вона глянула на стелю. - Я кохаю тебе, - прошепотіла. - Я непотрібна тобі, ти відшив мене, але ти потрібен мені. Ти зараз потрібен нам! Ти чуєш?!

Метист був без свідомості. Чи може вже помер? Що вони з ним робили і навіщо от так прив'язали? 

- Ти повинен виконати свою обіцянку! - крикнула. - Ти обіцяв, що захистиш мене! 

Жодного руху.

Метист не реагував. 

Дідько!

- Що тут за крики. О… дорогенька ти отямилася? - в дверях з'явився Маз. Він присів до неї, і почав гладити її ногу, задираючи футболку. Торкнувся Сашиних грудей.