Розділ 9

Скільки часу вони йшли лісом ніхто не знав. Здавалося що цілу вічність.

- Чому ти мені допомагаєш? Вони хочуть мене вбити? Так? - дивилася, як на його неголеному обличчі рухалися вилиці.

- Якщо чесно, то я не знаю, що вони можуть зробити з тобою. Тільки Бос знає подальшу вказівку на рахунок тебе, - Метист весь час обертався, чи хтось не йде за ними. Він дивився то ліворуч, то праворуч, щоб знайти цю хатину. Він знав тільки одне - ті козли можуть згвалтувати, це точно.

- Ой! Нога! - крикнувши від болю, наречена нахилилася до своєї ноги.

- Що там? - хлопець зупинився і присів поруч. Дівчина рукою доторкнулася, сперлася, до його сильного плеча. Бандит був у тонкій, літній курточці, але й через неї, можна було намацати ці м'язи. - Ти що, боса?! - він здивувався. Подивився на другу ногу, і там теж не було босоніжка. - У тебе кров йде. Ти порізала п'яту або щось загнала туди, - підняв голову і подивився на неї, знизу вгору. В його очах було стільки болю та переживань за цю дівчину, що здавалося ніби це він пошкодив ногу. Так ще Метис не переживав за жодну зі своїх подружок, якщо їх так можна назвати. Але Олександра не подружка, вона його кохана, яку хотілося оберігати. За яку можна і померти.

- Я босоніжки в грязюці загубила. Не казала тобі, щоб ти не вважав, що я нию через дрібниці. Ти ж вважаєш, що ми багаті дівчата - примхливі та не виховані. Або як ти там казав? - Їхні погляди зустрілися. Саша побачила, як бандит усміхався. Красиво він зараза це робив. Відразу ставав таким милим. - Я знову щось не те сказала? - тримаючись за його спину, однією ногою стала на пальчики, тому що п'ята дуже боліла. Білі панчохи були в багнюці і та ще й одна в крові. Прекрасно.

- Я вже не вважаю тебе такою, - провів рукою вище по нозі та заліз пальцями під мереживну резинку панчохи щоб скинути її. - Яка ніжна шкіра, - не зводив погляду з її ноги. Його пальці були ніжними і теплими. Боже, хотілося щоб він не зупинявся.

- Вже не вважаєш?! Хм. Але ж вважав, - дівчина забрала ногу з його долоні. Досить цих звабливих мук. Не вистачало ще тільки думати про секс з цим бандюком. - Я сама скину їх. - Почала зтягувати з ноги.

- Я б не проти помити цю солодку ніжку, та й не тільки її, а й усю тебе.

- Що?!... Будемо вважати, що я цього не чула.

- Так, чорт забирай, я б навіть злизав цей бруд, якби ти дозволила! - крикнув він. Йому так хотілося зробити щось цій дівчині… щось добре, щось приємне, щось… Вона наче грязний Янгол, якого незрозуміло для чого наказали викрасти з весілля. Вона не така, як усі дівки, з якими знайомий Метист. Вона інша. Вона… кохана.

- Послухай, краще не кажи такого. Я тебе Господом Богом прошу. Я… я… Ні!... Я не хочу це слухати… Я… Боже. Давай краще мовчки підемо до тієї хатини. Добре?

- Я налякав тебе? - Метист стояв близько. Так близько, що здавалося повітря не вистачало поруч з ним. Він такий красивий, високий, сильний. А його руки… ніжні пальці… і цей голос, почувши який хотілося відразу віддатися. Він таке говорив. Ці слова зводили з розуму. Секс з таким хлопцем мабуть був би не забутнім, але… Саша не могла переступити через себе і свою гордість. Вона не могла впасти так низько, щоб перестати з невідомо ким. Так вона хотіла його. Вперше в житті почала думати про іншого, хоча до цього часу в її голові сидів тільки один Мицкевич Олег. Якого мабуть вже ніколи і не побачить.

- Не торкайся до мене. Мені соромно… Я прошу тебе, не говори більше такого.

Невже її тягне до цього бандита? Ні, ні, це неможливо. Потрібно гнати від себе ці думки. Вона не хоче чути того, щоб він зробив. Це не правильно. Вони не можуть бути разом. Вона вже наречена іншого… якщо звісно Петро вибачить її за те, що весілля зірвалося. Так, Саша не кохала Петра, але ж він жива людина, з якою не можна так. Він десь там мабуть з розуму сходить шукаючи її, а вона тут мріє про бандита. Ні!!! Краще не думати про це! Петро не заслуговує на зраду. 

 - Добре. Добре. Я не буду більше ляпати таке. Я… - він торкнувся її підборіддя двома пальцями. - Я сам не знаю, що роблю. Постійно думаю про тебе. Ти така вродлива… Я хочу, щоб ти жила. Ці виродки не вб'ють тебе поки я дихаю. Чуєш?! - очі почервоніла ніби ось-ось потечуть сльози. Але не потекли.

- Ну, тоді, я надіюсь, що ти будеш дихати ще довго, - ніби посміхнулась, а ніби і ні. В ту секунду було не до усмішок.

- Я теж на це надіюсь.

- Я вдячна тобі за все, що ти робиш для мене. - Саша поклала свою долоню на верх на його пальці. - Не дивись так, я вмію дякувати людям, і доволі часто це роблю.

- Я помітив, - посміхнувся. - Добре, не будемо гаяти часу, візьму тебе на руки, бо ти сама не дійдеш, - різко підняв її, і заплющивши очі, вловлював аромат її божественного волосся. - Он бачиш, вже хата... Потерпи трохи, - ніс її на руках. Це була найцінніша ноша, яку Метист колись носив. Він нізащо не кине її. Не залишить тут одну. Не віддасть дружбанам- бандитам.

- Господи! Дівчино, що ти робиш? - від її губ, Метист здригнувся. Він зупинився, коли відчув їх на своєму вусі. Хлопцю так це сподобалося, що якщо вона не припинить, то ще трохи і він кине цю наречену на грязну траву, і зірве з неї сукню. А далі за свої дії він не відповідає. Ох, вже ці наречені. Одні проблеми від них. - Більше так не роби. Якщо не хочеш, щоб я взяв тебе прямо тут. Повір, мені цього не хотілося б.

- Що не робити?!

- Не торкайся своїми губами мене… ніде. Особливо вуха, мене це заводить.

- Я ненавмисне. Ти просто погано мене несеш. Я то в один бік, то в другий гойдаюся, в твоїх руках коли перестрибуєш калюжі, - їй сподобалося, що вона сказала: " в твоїх руках ". Як це приємно звучить. А ще приємніше знаходиться в них. - У тебе шия, ширше моєї талії буде. Я ненароком торкнулася. Просто змерзла, нагнула голову блище.

- Ладно. До біса все!... Дощ починається, - Метист притис Сашу сильніше до себе, ховаючи її від дощу собою. Хоча в митися їй не завадило б. Дівчина тремтіла чи то від холоду, чи то від страху. Вона все дужче притискалася до його грудей, і це їй подобалося, та й Метисту теж. Хлопцеві стало важко дихати від такої близькості. Скільки дівчат він обіймав, скільки перецілував, але жодна його не доводила до такого стану. Може тому, що жодна не любила?