Розділ 8

Анжела без всілякого сорому і совісті підливала Петру коньяк, а сама пила шампанське. Ну, як пила… пропускала через раз. В її плани входило напоїти його, а не напитися самій. 

- Ти так нічого і не з'їв, - дівчина нахромила на виделку шматок помідори та почала запихати її хлопцеві до роту. - Закуси хоча б цим.

- Досить мене годувати, - він відкрив рота та з'їв той помідор. - Ти нагадуєш мені мою маму.

- Доречі, про твою маму, - Анжела підняла свій келих шампанського. - В мене тост. Давай вип'ємо за твою маму Тетяну Василівну, яка подарувала нам такого сина, такого красеня.

- Ти вважаєш мене красенем?! - Петро знав, що подобається дівчатам, в нього їх стільки було за його життя в 29 років. Хоча більшість із них бігали за його грошима. Але що відчувала до нього Анжела, хлопцю залишалося тільки здогадуватися.

- Звісно. Я тобі більше скажу, ти мені подобаєшся… дуже. - Вона встала з місця, так як сиділа навпроти і підійшла ближче до нього. Не довго думаючи вмостилася на колінах Петра. Хлопець звісно ж не очікував такого але на свій подив поклав руку на її спину ніби притримуючи. - В тебе такі красиві губи. - Вона торкнулася пальцем його губ.

- Ти намагаєшся мене звабити? - П'ятий стакан віскі чи коньяку, чи що він взагалі пив… мабуть був лишнім, тому, що йому з п'яну вже вдавалося, що найкраща подруга Олександри намагається звабити його. А це не так. Цього не може бути! Чи може?

- Я ще навіть не намагалася, - жартома відповіла дівчина. Вона взяла стакан і вставила йому в руку піднесла до його рота. - А за Тетяну Василівну потрібно випити. - Не зводила погляду від його карих очей і змушувала пити нагло перехиляючи стакан. Потрібно щоб Петро дійшов до кондиції. Іншого шансу затащити його в ліжко може і не бути.

***

- Повтори, що ти тільки що сказала?! - бандит почав трясти Сашу за плечі. - Як його ім'я?!

- Олег!... Мицкевич Олег! Олег. Якого біса ти на мене кричиш?! Відпусти! Ненормальний! - вона подивилася на нього своїми зеленими очима та відштовхнула. Їй здавалося, що в сумних очах бандита блиснула іскра. Іскра щастя та розгубленості. Про що він думав цієї секунди? Таке враження, що він знайомий із Олегом. Або ж просто здалося.

- Мицкевич?! Олег Мицкевич?! - Все повторював, і повторював. 

- Тебе, що заклинило?!... Ти лякаєш мене! - дівчина знову притислась до стінки. Якийсь дивний цей бандюган. Таке враження, що в нього Біс вселився після почутого.

- Ти дівко впевнена, що його так звати?! - блакитні очі повні шока, а ще… вони ніби раділи. Щось взагалі не зрозуміле коїлось з цим красенем. 

" Чи боятися його і не рипатися, чи дати відром по голові та знову тікати?! "

- Я по-твоєму не знаю кого кохаю сім років?! 

- Та ви дівки так і робите - самі не знаєте, що вам потрібно, і кого ви кохаєте. Сьогодні одного, завтра іншого.

- Я тобі дурню десятий раз повторюю, що я кохаю лише одного… не якогось там іншого. Мені інші не потрібні… Мені потрібен охоронець заправки, я його не проміняю на жодного мільйонера… Правда, він мабуть вже й одружений давно, і діточок має, але… Чорт! - Саша вилаялася. Їй так хотілося, щоб Олег був самотнім, щоб… Щоб вони зустрілися. Вона його шукала в інтернеті але, там тих Олегів з однаковою фамілією десятки. Попробуй вгадай де її. - Це взагалі не твоя справа. Ти… ти… ти бандит, який викрадає людей за гроші. Яка тобі різниця, як звати мого коханого?!...Все! - Олександра відвернулася. - Я не буду з тобою розмовляти на цю тему. Дістав мене. Псих якийсь. Оце, я влипла. Бог знущається з мене. - Наречена щось бурмотіла собі під ніс, стоячи до нього спиною. Вона проклинала свою долю. - Добре, ну викрали мене, то кинув би мені Бог з неба якогось хлопця нормального, хай і бандит, але нормальний, а не… оцього психа скаженого. За що мені ці всі муки? Я ж в житті нікого не образила. Я ж тварин люблю, я бабусь через дорогу перевожу. Я… я невезуча дурепа, якій навіть не пощастило з бандюками.

Не знаючи, що робити в цій ситуації, Метист просто вийшов і замкнув двері. Вилетів кулею на двір. Вся ця історія така знайома. І ця дівчинка з котом на дереві. Невже це вона?! Адже Метист уже й забув про цей день, чи не хотів згадувати. Адже тоді Вікторія прогнала його, а її сестра... покохала?! Цього дня у нього померла любов до Вікторії, а виходить, що народилася в Олександри до нього?! Невже це правда?! Невже таке буває?!

Кохання ніколи не зникне на землі. Адже коли воно вмирає в одному серці, то одразу народжується в іншому. 

- Господи, - схопився руками за голову. Його обличчя не можна було впізнати. Метист то сміявся, то плакав, то реготів, то знову плакав. Потім впав навколішки, на траву і заридав прикриваючи губи долонею. Щоб ніхто не чув. Востаннє хлопець так ридав в той день коли Вікторія його вигнала. Він, як божевільний кохав її. Думав, що не переживе. Дівчина встромила ножа в його серце, яке він сам собі й залікував, так сказати: " Зашив чорними нитками. "

- Боже. Вона мене кохає?! Кохає сім років?! - Вперше за стільки років хлопець дав волю почуттям. Він забув, коли плакав, коли переживав такі емоції. Він забув коли його от так кохали, і чи кохали взагалі колись.

- Добре, що мене зараз ніхто не бачить, - витер сльози, обертаючись навколо. - Це сон?! - ушіпнув себе. - Ай, дідько, боляче. - Не сон.

Метист так довго мріяв про таку дівчину, про ту, яка б кохала його просто так… не за гроші, яких у нього зроду не було. Він так довго шукав її, а виявилось, що його мрія була зовсім близько. Ну, майже близько. Невже є серед багатих людей такі наївні, милі, люблячі Янголи? Тяжко в це повірити, але факт залишається фактом. 

- Метист, ти так лоханувся… не ту сестру вибрав. - Шепотів собі.

Олександра вже починала нервувати. Надто довго не було цього громили з блакитними очима, він кудись як пішов так і зник.

- Куди він побіг? Я напевно щось не те сказала, - підняла очі вгору. Склала руки для молитви, почала звертатися до Бога. Їй більше нічого не лишалося робити. - Боже, навіщо ти дозволив мені ляпати от таке. Мені не варто було говорити про Олега посторонній людині, а тим паче бандюку. Ох. - Тяжко вдихнула. - Не варто. Так, він мабуть, як почув, що я дійсно вмію кохати, то чуть зглузду не з'їхав. Адже цей хлопець думав, що я стерва безсердечна, яку балує багатий татусь… Та де там. Мене батько ніколи не балував… може через це моє серце не перетворилося на золоту прекрасну, як у Вікторії.