Розділ 5

Біля церкви на сходах сидів Петро. Всі гості вже давно розійшлися, а він не поспішав. Все чекав свою Олександру. Надіявся на диво. Він кохав її по-справжньому. Хіба можна не кохати такого Янгола?

- Ну, чого ти? Не муч себе, - Анжела присіла біля хлопця. Поруч лежав його чорний піджак. Дівчина була сьогодні у міні-спідниці. Дуже красиво нафарбована, і зухвало одягнена. Вона так і намагалася притулитися ближче до Петра. Обійняти, пожаліти, поспівчувати. Ну потрібно ж якось починати його спокушати. Коли ще з'явиться такий шанс?

- Чому вона так вчинила? - розгубленим поглядом глянув на Анжелу. Його очі були наповнені слізьми. Ось-ось і почнуть текти по щоках. - Чому? - Анжела промовчала. Просто поклала свою голову йому на плече. Обійняла однією рукою за спину, а другою за його живіт. Адже вона не могла зізнатися, що це на її прохання викрали Сашу. Добре, що вона не із бідної родини. Обдурила батька, що потрапила в автомобільну аварію, і протаранила чиєсь дорогуще авто. Потрібні гроші. Так, як батько зараз закордоном, поїхав у справах, то перевіряти не став. Перевів їй гроші на банківський рахунок. Анжела була його єдиною донькою. Для неї нічого не шкода. Все б віддав.

 - На днях… - почала вигадувати на ходу. - Олександа говорила про те, що добре було б втекти з весілля. Вона здається таке по телевізору бачила, в якомусь фільмі… Знаєш Петре, я думала, що вона жартує.

- Втекти?! - хлопець аж відсунувся від неї. Звів здивовано брови. - Втекти?!... Дідько б її вхопив!... Чому вона так вчинила?!... Ніколи б не подумав, що моя Саша здатна на таке. Вона така ніжна, тендітна, спокійна. Я ж казав їй, що зроблю все, щоб вона покохала мене. - Сльози відразу десь поділися і вираз обличчя змінився на гнів. Його карі очі так дивились на Анжелу, що та перелякалася. Ще вб'є, не дай Боже, і її, і Сашу… Краще йому не знати всієї правди.

- В тихому омуті чорти водяться. Не така вона вже й спокійна, як ти думаєш… Прикидалася. В неї характер ого-го.

- Серйозно?!.. Я б не подумав ніколи. Ми ж з нею знайомі лише чотири місяці, і бачилися декілька разів. Я відразу закохався. Як придурок!!! - крикнув. - Як бовдур!!! Був на сьомому небі від щастя, коли дізнався, що наші батьки хочуть, щоб ми одружилися! Я стільки про це просив Бога, фактично вимолював. А для чого? Для того, щоб стояти осоромленим, кинутим, біля церкви?!

- Заспокойся, Петре. Охолонь.

- Який же я дурень. Вона мене сьогодні таким ідіотом тут виставила. Я ледь крізь Землю не провалився від сорому, коли Саша не з'явилася. - Підвівся на ноги.

- Мені так шкода. Я б ніколи… Чуєш? Ніколи б не вчинила з тобою так. Я б не втікала. Я… - хотіла сказати, що кохає, але, мабуть ще рано для такого зізнання. - Давай я тебе додому відвезу. Твої батьки вже поїхали.

- Вони і мені пропонували але я… - важко вдихнув. - Я залишився.

- Досить її чекати. Вона не прийде, - Анжела добре знала, що її подруга точно не прийде. Тож, нема чого сидіти на сходах біля церкви. Час брати карти в руки і діяти.

- Ти на своєму автомобілі?

- Так.

- Відвези мене краще до якогось клубу. Я хочу напитися, - видно було, що Петро дуже кохав Олександру. Йому важко було пережити цей стрес. Анжелі здається буде ще важче закохати його в себе.

***

Бос відчинив двері і подивився на наречену, що лежала на лавочці, зі світлим розпущеним волоссям. Саша загубила діадему, фату, коли відбивалася в чергове від Метиста, десь на вулиці, біля будинку. До її ноги було причеплено знизу ланцюг. Ці бандити всіх так прив'язували. Дівчина спала на спині, вірніше її так поклав Метист. Він зробив це з такою турботою та любов'ю, що сам охринів. Чомусь хотілося захищати та оберігати її від усіх. Хлопець знав на що здатні його "друзі", тож, якщо комусь спаде думка гвалтувати наречену, він… Краще про таке не думати.

Може йому хотілося її оберігати, тому, що самому не вистачало турботи та кохання? Ми завжди шукаємо в людях те, чого бракує нам.

Тонесенька, тендітна рука дівчини, із золотим браслетом, звисала донизу. Лицем Олександа була повернута до стіни.

 - Вона спить. Лом їй щось вколов, щоб не буянила, - тихо мовив Метист.

" О, Босс! Бачив би ти, з якою вона пристрастю відбивалася. "

- Вона його вкусила, коли той замок намагався закрити на ланцюгу. - Метист стояв за спиною Боса. Він очей не зводив з усіх, був насторожі. Хай тільки спробують полізти до дівчини. Щось змінилося в ньому самому, адже ще зранку перед тим, як залізти в лімузин, Метист і сам був не проти познущатися з цієї багатійки. Але… чи сумління прокинулося, чи кохання на голову звалилося. Ця дівка була така… Така світла, від неї йшла " смачна" енергія - енергія сонця. Сонячна, трохи дика, красива, худенька. Здавалося, торкнешся до неї і щось зламаєш. Хотілося зігрітися проміннями цього сонця і насолоджуватися теплом, але… Це так зване сонце і спалити може коли злиться.

- Може зняти з її ноги ланцюг? Все одно спить. - Запитав Метист.

 " А може зняти з неї ще й сукню? Придурок. Замовкни краще! " - думав Метист.

Якісь невідомі почуття переповнювали його, коли він говорив про полонянку. Ця дівчина змусила йокнути його серце. Як тільки він її побачив, там у лімузині, одразу зрозумів, що буде важко. І він здається почав закохуватися, як хлопчисько, з першого погляду. Але, як зізнатися самому собі в цьому? Адже Метист колись давно пообіцяв собі ніколи більше не закохуватися. Особливо в розпещених, багатеньких, нафарбованих татусевих доньок. Як важко виявилося триматися цієї обіцянки.

- Мені потрібно відлучитися, в лікарню, - Бос одягав свою червону куртку.

- Ти до пацанів?

- Так, провідаю.

- Як вони?

- Павук опритомнів, а Мусі дуже дісталося. 

 Чоловіки на прізвисько Павук і Муха, були теж з їхньої банди. Вони постраждали від останнього завдання. Чергова жертва, тобто мужик, виявився не таким простим. Він якось примудрився викрасти у них гранату, і підірвався разом із бандитами. Той, що на прізвисько Муха, був другом Метисту. Єдиним. Просто Метист не хотів мати друзів. Не хотів і все. Він жив по принципу - коли ти сам, то і нікого не втратиш.