Розділ 4

Євген Вікторович чекав на свою дочку біля дверей церкви. Він мав вести її до вівтаря. Його автомобіль приїхав першим. Олександра ще була вдома, їй робили зачіску та макіяж. Анжела допомагала надягти весільну сукню, тому наречена трохи спізнювалася. 

- Ну і що, що вона не хоче заміж. Хто її питатиме, якщо так потрібно для бізнесу, - Вікторович тримав за руку свою старшу дочку Вікторію.

- Батьку, ти вірно вчинив, що надумався видати її за Петра. Нехай виходить, а то знайде собі якогось безхатька, що потім клопоту не оберемося, - не щира усмішка не сходила з її обличчя. Дівчина була одягнена як повія, тільки цигарки в зубах не вистачало. Вона вирішила, що це весілля не той захід, на який потрібно видіватися. Її сестра Олександра хай скаже спасибі, що Вікторія взагалі прийшла, пересиливши себе. Тільки заради татуся. 

- Але ж ти вийшла за коханого, а Петра вона не любить… Хоча… мені все одно. Хоче смачно їсти, красиво одягатися, то нехай терпить. - Вікторович відпустив руку доньки і нервово поправив краватку.

- Наша Сашка не із тих хто красиво вдягається. Ти ж знаєш. Вона не витрачає гроші на брендові речі… все моє старе доношує.

- То й що. Що хоче собі те і хай одягає. Якщо гроші їй непотрібні, то це не означає, що вони непотрібні нам, - почали тихенько сміятися. - Це їй і так пощастило, що Петро не пошкодував грошей на це весілля і купив їй дорогущу сукню. Я б на неї ідіотку стільки бабла не тратив. Пішла б до вівтаря в твоїй весільній сукні, в якій ти заміж виходила. 

- А та діадема. Ти батько бачив яка красива? Навіть в мене такої не було. Чому цій дурепі вічно щастить? Я ненавиджу її.

- Доречі, що ми про Олександру розмовляємо, краще скажи як ти? Ви ще не думали про дітей? Вже п'ять років одружені, а онуків так і не подарували.

- Хм. Я не хочу псувати свою фігуру, - хмикнула вона. - Я ж ще модель, - виставила свою красиву ногу вперед. - Поки не перестану зніматися на обкладинки журналів, про онуків і не мрій.

- А я і не такий старий, щоб стати дідом. Просто, я чув, що Максимович мав намір подарувати десять відсотків своїх акцій для онука чи онучки.

- Та ти що?! Чому мені Сергій нічого такого не говорив?

- Може він і сам не знає. Максимович не з тих хто тріпає язиком про свої плани на ліво і на право.

- Для сина свого міг би і сказати. А доречі, звідки ти про це дізнався?

- В мене скрізь свої люди. 

- То ти, що пропонуєш мені завагітніти?

- Сама вирішуй. Але дивись, щоб його дочка Емілія не випередила тебе.

- Вона ж навіть не заміжня, - буркнула невдоволено Віка.

- А кому це заважало мати дітей?

- Чорт!

***

Водій лімузина вийшов подивитись, що там трапилося на дорозі. Аварія напевно, якісь люди зібралися та перегородили шлях. Анжела чомусь поїхала своїм автомобілем, хоч повинна була сидіти поруч з нареченою в лімузині. Щось там у неї сталося, якась проблема. І вона не хотіла затримувати Олександру, щоб та не спізнилася. Олександра сиділа одна на задньому сидінні, її думки були всі лише про весілля. Вона думала, чи полюбить свого чоловіка, чи буде все життя з ним не щаслива. Петро казав, що любить її, але чи це так? Може також одружується через вигоду? Навіщо було погоджуватись на цей шлюб, тльки тому, щоб не засмучувати тата? Чи не надто часто вона його засмучує. Він завжди незадоволений. А чи хтось її питав… ні не питали. Ну, не погодилася б, то все одно змусили. Адже гроші для Євгена Вікторовича завжди були дорожчими за дочку. Таке враження, що окрім грошей і себе, ця людина більше нічого і нікого не любила. Як то кажуть, що батьків ми не обираємо. Але якби можна було вибрати, то Олександра, напевно, обрала б іншого батька. Хоча їй було соромно це визнавати.

- Привіт красуне. Ох бачу зачекалася вже мене, - чийсь наглий сміх перебив усі думки про майбутнє. Саша навіть не почула, як двері автомобіля відчинилися. Вона повернула голову і побачила чоловіка одягненого у все чорне, та ще й у чорній масці. Видно було тільки його очі та губи. 

Метист завмер на хвилину, роздивляючись цю красу. Пухкі губки зеленоокої нареченої привіткрилися в подиві, а зляканий погляд взагалі ледь не вибив його з колії. Він згадував де міг бачити цю дівчину, адже десь вже бачив.

- Вилазь, - наказав хлопець. Хотів крикнути але не зміг. Ще вчора ввечері Метист вирішив не сюсюкатися зі своїм завданням ( з дівкою). Він мав намір бути грубим, але як тільки побачив це ніжне створіння забув про все на світі. Краще б це реально був слон. Боже!

- З якого дива?! - наречена хотіла відсунутись але незнайомець впіймав її за лікоть.

- З того самого, - потім його величезні лаписька схопили її за талію.

- Що ти робиш?! Не чіпай мене! - намагалася ногами та руками бити цього громилу. Але він сів поряд ніби його хтось запрошував. Саша помітила дуже красиві блакитні очі, а ще від нього приємно пахло. Ці очі дивилися на неї так, що дівчина почервоніла від їхнього погляду. За секунду пролетіла думка: " А яке ж в нього обличчя? " Ні, маячня. Ще не вистачало закохатися в бандита. 

- Доведеться піти зі мною, - обняв за талію і почав тягнути до себе. Дівчина відбивалася, як могла. Але її тендітні худі руки не могли впоратися з чоловіком. 

Він тяжко дихав, так само як і Саша. Бандит посміхався. Очі блещали. Він притягнув дівчину до себе, нахиляючись до її шиї, прибирючи накручане волося, що звисало, та фату, у бік. Притиснувся всім тілом до її спини. Зробив такий глибокий вдих, що Саша відчула, як підіймаються його груди. За секунду вона вже й відчула його губи на своїй потилиці. 

 - Раджу не смикатися, - прохрипів. Олександрі здалося, що він цілував її волосся. Аж мурашки по шкірі. Так близько до неї жоден чоловік не підходив, а тим паче торкався.

Дівчина несміло, помалу повернула голову. Блакитні очі горіли та усміхалися. Прикриті темні вії були довгими неначе їх хто нафарбував. Бандит весь час дивився на її губи, від чого її серце випригувало із грудей.