Пролог

Вона кричала та бряскотіла ланцюгом, який Метист залишив на підлозі. 

"От навіжена." 

- Мене хтось чує?! - її такий красивий голос, і такий вже набридливий. - Агов!!! - знову стукіт.

Метист вперся долонями та лобом в двері. Він мовчав. Слухав концерт. Та молив Бога, щоб вистачило сил стримати себе і не увірватися туди, та не скрутити їй шию. 

- Куди ви в біса всі подівалися!... Ей!!! Хлопці!!!

"Чим вона там так стукає?!"

Бандит похитав головою, посміхаючись. Їх відділяли лише зачинені двері, які краще не відчиняти. 

- Ей, ти… оцей мязистий, чорнявий з красивими, блакитними очима! - сказала наречена. - Забула, як там тебе! 

Метист звівши здивовано брови глянув на замкнені двері. Його долоні були все ще вперті в них. Здавалось, що торкається до дівчини, бо ж раптом і вона там, по ту сторону теж торкається дверей. 

- Ей, ти мене чуєш?!... Куди ти подівся?!... Відчини нарешті! Випусти мене!!! - як грюкнула чимось, Метист аж підскочив.

"Спокійно!... Все добре!... Спокійно!" - заспокоював себе. Він і хотів увійти, але… Що казати цій дівці? Крикнути щоб вгамувалася?! Ні, ще заїкатися почне з переляку. 

- Скажи мені чи довго я тут сидітиму ще?!... Я вже їсти хочу, ще як вчора ввечері їла так і все!... Ей!!! І води принеси, ти обіцяв! Бандит бісів!!!

- Боже, - Метист повернувся спиною та вперся в двері вже своєю спиною та потилицею. - Я зглузду з'їзду, - тихо мовив.

- Блакитноока гора, я відчуваю, що ти десь є!... Ти чуєш мене?! - знову швирнула в двері ланцюгом.

Спочатку Метист заздрив її нареченому, таку дівку відхопив, але… здається починає йому співчувати. Вона ж така ухвачена. Він думав, що сидітиме, як миша в кожусі, налякана. Так, очі в неї то злякані, а от сама смерті шукає.

" Не заходь! Тримайся! До біса її! " - він важко дихав стискаючи кулаки. - "Тримайся "…