17 глава

Після офіційного знайомства з колективом і почуття справжніх імен Лейла та Емалі відчували дивний коктейль емоцій. Вдень усе виглядало буденно: робочі завдання, наради, документи. Але вночі, коли вони залишалися наодинці зі своїми думками, минула ніч у кафе і нові відкриття спливали знову й знову.

Лейла відчула легке здивування і одночасний трепет. Справжнє ім’я Адама — Рейнольдс — звучало міцно і авторитетно, але водночас тепло, як і його погляд, який вона пам’ятала. Вона прокручувала моменти зустрічі, його посмішку, уважність, і думала: «Це той самий чоловік, що в кафе… але тепер він мій начальник». Тепер між ними була межа, і це здавалося водночас захисним і лякаючим.

Емалія відчула схоже: ім’я Кларк Дерн звучало по-іншому, ніж його жартівливий «Кларк» у кафе. Воно додавало серйозності, ваги, яку вона раніше не відчувала. І все ж, його увага і легка усмішка залишалися такими ж, як у тієї ночі. Вона постійно повторювала собі: «Тепер усе по-справжньому. Чи можу я довіряти йому так само, як тоді?»

Протягом тижня їхні думки постійно поверталися до тих митей: випадковий сміх, погляди, тонка хімія, але тепер накладена професійною реальністю. Кожна дрібниця — жарт, підморгування, уважний погляд — тепер мала двозначне значення: чи це просто робота, чи щось більше?

Увечері Лейла проговорювала ситуацію сама з собою: «Це не просто випадкові знайомства. Імена, офіс, увага — все поєдналося. Але я не можу дозволити собі спішити».

Емалія думала схоже: «Тепер я знаю, хто вони насправді. І все одно їхня присутність залишається цікавою, хвилюючою. Може, це тільки робота… але я не можу позбутися того відчуття з кафе».

І тиждень тривав у тиші, роздумах, тихих посмішках на самоті. Кожна зустріч у офісі, кожна робоча взаємодія ставала тестом — чи зможуть вони зберегти професіоналізм і водночас не втратити ту тонку нитку особистої цікавості, що зародилася у випадковій нічній зустрічі?

У серцях Лейли та Емалі поволі визрівало відчуття, що ці імена і ця робота — лише початок історії, яку вони ще не до кінця розуміли.