Метелики

Метелики

 Те, що новенька учениця Ніна Солнцева співчуває вічно гнаному нещасному Коті та ще й допомагає йому вразило практично всю школу.

 Справа в тому, що Котю, а точніше Костю Короткова не любив ніхто.  Невисокий на зріст, тендітний, ніби витканий з самого повітря, він ні в кого ніколи не викликав співчуття.

 Він був вічним черговим у класі і вічним рабом.

 На нього сипалися усі шишки.  Чи пропаде у кабінеті крейда,  чи дошку хтось натре воском, щоб уникнути контрольної, або ж стілець під вчителькою складеться, немов картковий будиночок - у всьому завжди був винен Котя! 

Про всі «діяння» Котя «зізнавався» з гіркувато-веселою посмішкою на вустах, а клас реготав.

Так він віддувався за витівки найбільш відчайдушних представників шкільної братви на чолі з запеклим мерзотником Шипом (або Шиповим Павкою).  І натуральний оброк Котя Шипу здавав. І муки під час уроків фізкультури стоїчно терпів.

Коли осміяний через повну відсутність вміння вправлятися на спортивних снарядах Котя приповзав в роздягальню, то часто заставав порожні кишені, зав'язані в складний вузол штанини, або виваляну у пилюці, обпльовану сорочку.

Але все з часом минається. Раптом у Коті знайшовся захисник.

***

Поява в класі новенької була відмічена усіма.

Ніна була сліпуче красива навіть в традиційному коричневому шкільному платтячку зі складками на спідниці і в білому фартушку, який світився, немов діамант.

Новенька увійшла в клас. Її представив класний керівник Віктор Петрович:

- А ось і наша нова учениця, ваш товариш, комсомолка Ніна Солнцева. Вона перевелася в нашу школу з далекої півночі, де довгий час ніс нелегку службу її тато. А тепер Ніна, сідай на будь-яке вільне місце, у нас такі в класі є.

Родька Перцев відразу дав стусана своєму доброму дружку Петьці Агапенку. Той миттю, неначе півень, перелетів за іншу парту і місце звільнилося.

Одним непомітним рухом Родька поправив свою розкішну зачіску і тут же втупився у новеньку дівчину. Від нього не сховалося її смагляве личко, чорні тоненькі стрілочки брів, блискучі карі очі, ніжні темне волосся, схоплене вузлом в зачіску «кінський хвіст». Родіон був впевнений, що Ніна обов’язково сяде поряд з ним – високим  красенем, за яким таємно зітхали дівчата декількох класів.

Яке ж було здивування, коли Ніна зробила всього один крок, і опинившись в безпосередній близькості від Кості Короткова, чия  солом'яна чуприна стирчала в різні боки,  запитала:

- Біля тебе вільно? Можна я сяду поруч?

Усі просто остовпіли від її голосу, який пролунав дзвіночком, а потім зітхнули, не вірячи, що це надовго. А Котя почервонів, засовався, звільняючи від зайвих предметів місце. Ніна сіла поруч, і  якась невловима, особлива особливий аура, прикрасила це місце.

Дивно, але Ніна так не змінила свого місця розташування в класі.

Вона вела себе спокійно і впевнено. Ніна завжди добре відповідала на уроках, і, через недовгий час, вибилася в відмінниці.

Через тиждень за школою, біля спуску з засніженої гори в долину з дзвіницею, де любила кататися на санках і лижах дітвора, «люди Шипова» зустріли Котю, штовхали його, насипаючи за комір і в кишені снігу, а потім забрали шапку і перекидаючи її один одному, нахабно потішалися над ним.

Але раптом пролунав дзвінкий голос Ніни:

- Гей, ви, не чіпайте його!

І таке веління було в цьому голосі, така впевнена сила, що хлопчаки розступилися, а Котя піднявся, витираючи очі і витрушуючи з-під коміра сніг. А Ніна своїми ніжними руками швидко очистила його пальто від снігу,  і промовила:

- Досить!

І натягнувши вушанку на голову оторопілого Коті, рушила з ним під руку далі. Всі були вражені, а Шипов презирливо сказав:

- Подумаєш, яка важна пава!

Так вони і стали ходити разом - Котька і Ніна.

***

Котя спочатку соромився Ніни і намагався швидше йти, щоб скоріше бути біля власного під’їзду, але раптом почав змінюватися. Він ставав все більш статечним і красивим, розпрямив свою догідливо зігнуту спину, розгорнув плечі, наче крила, став більш красномовнішим. А Ніна запросила його до себе готувати уроки.  Вдома вона читала Коті власні вірші із зошита, геть списаного каліграфічним почерком, слухала його сміливі байки, добре сприймала навіть набридлі усій його рідні суцільно ентомологічні розповіді про метеликів і жуків.

Через деякий час вона стала помічати, що Котя по-своєму гарний, особливо коли сидить на своєму улюбленому конику - біології. Худорлява статура хлопця, трохи довгуватий ніс, витягнута шия дійсно нагадували щось пташине. Великі, глибокі зацікавлені блакитні очі під високими бровами дивилися довірливо і просто.

Прихильність до Коті у Ніни народилася з почуття протесту проти будь-якого гноблення особистості і бажання допомогти однокласнику, з яким вона сиділа за однією партою. Але пізніше це почуття поглибилося бурхливою ​​лавиною взаємного інтересу. Котя став розкриватися перед нею, як начитана, обізнана людина. Особливо хлопець багато знав про різних тварин, більше - про комах, збирав справжню ентомологічну колекцію, гордо іменував себе ауреліаном.