Глава 25

Після того як Таїса втікла від мене з ресторану, я вирішив поступити розумно і не набридати їй, кажуть дівчатам іноді потрібен час, щоб подумати і аж занадто виявляти на неї свої права я не збирався, принаймні поки. Наша розмова з Алісою так і залишилася відкритою, було важко зрозуміти цю фурію: вона могла бути ніжною та слухняною, коли те було вигідно їй, а загалом це був пекельний мікст чорної душі та ангельського личка…

Отож Тая – я не бачив її вже декілька днів і неможливість поговорити з нею, пояснити, відкрити свої почуття лякала мене. Після того «шикарного» обіду, що так і не відбувся, на наступний день я знову поїхав до неї на роботу, та застав лише одну Олену, яка повідомила, що Тая сьогодні має вихідний – вони збираються у Львів, всією командою і там буде цей Олег, не знаю чому, але нотки ревності у моєму голосі ця жінка таки вловила, оскільки навідріз відмовилася давати мені адресу своєї працівниці. Я сидів та аналізував всі події, що відбулися зі мною після зустрічі із цією дівчиною, допоки істеричний дзвінок у двері змусив мене звернути усі думки під загальною назвою «Тая» і зустріти незваного гостя. На порозі стояла Аліса.

- Чому ти не береш слухавку? Я тобі вже скільки разів набирала. – Аліса, навіть не дочекавшись запрошення, впевненим кроком зайшла до квартири і попрямувала у вітальню.

- І тобі привіт.

Вона різко скинула своє пальто та відкинула парасольку у бік, при цьому її рот не закривався ні на секунду, було важко зрозуміти її воплі, єдині зрозумілі слова це – «Олег», «Львів» і постійне «треба негайно щось робити».

- Алісо, в чому справа?    

- Ти що взагалі мене не чув? – Аліса наче фурія бігала з однієї сторони вітальні в іншу, я лише нервово спостерігав за її істеричним виступом в своїй квартирі. – Він не відповідає на мої дзвінки, це все твоя сіра мишка, як там її – Тая? Три дні! Олег не відповідає ні на смс, ні на дзвінки три дні. Останній раз я говорила з ним, коли він був на цьому клятому маніфесті на якийсь черговій нудотній конференції.

- Чим я можу тобі допомогти? Що мені до твого Олега?

Аліса різко зупинилася переді мною. Її очі вмить розширилися і тут я зрозумів, що в її голові вже зріє новий підступний план.

- Максеее, Максику, а подзвони їй? А? Може напиши, раптом відреагує.  – підсівши до мене, Аліса благально дивилася на мене, та обійняла за руку.

- З чого ти взяла, що вона захоче зі мною говорити?

- Один разочок. Ну будь ласочка.

- А чорт з тобою! Не відчепишся. Тільки давай так – я дзвоню і ти йдеш.

- Добре, добре! Ну ж бо набирай її.

Коли я встав за телефоном, то чомусь озирнувся на Алісу – я вперше бачив її такою – вона була переляканою, саме так виглядають люди, коли ситуація йде з-під їх контролю, але при цьому будуть до останнього йти до своєї цілі і неважливо кого при цьому зачепить. Чомусь мені стало огидно мати з нею будь-які справи. Взявши телефон, я набрав Таю, декілька гудків і я почув її голос, я не очікував навіть на відповідь, тому дещо розгубився.

- Алло. Алло, я вас слухаю.

- Таю, привіт, це Макс, вибач, якщо відволікаю від роботи… - на фоні почулася гучна музика.

- Максе, привіт. Трошки не зручно говорити, щось термінове?... Я зараз підійду, зачекайте мене. Так, я слухаю.

- Хотів спитати чи не хотіла б ти зустрітися після відрядження, я міг би забрати тебе одразу з автобусу. – Аліса опинилася поруч мене і слухала кожне слово.

- О, я навіть… - Таю, йдемо, я вже домовився… - Зараз, хвилинку.  Максе, я тобі зателефоную трохи пізніше, добре? Вибач. Бувай.

Пікаючі гудки покинутої слухавки ехом відбивалися по квартирі.

- То був його голос… Я маю щось зробити. – Аліса вже була одягнута і з цими словами зникла за вхідними дверима.