Глава 5. Шистосоми. Це шистосоми

За всю ніч браслет навіть не пискнув. Не виходило заснути через тривогу, через відчуття, що ось-ось доведеться кудись іти. Було страшно порушити чужий сон і виглядати дивною. Все одно куций і переривчастий сон вартував того, щоб браслет мовчав.  

Темрява почалася опівдні.

У маленькій комірці зібралися всі з Хтоніки. Справжньої Хтоніки, без розтяп, котрі працювали за мізерні гроші, без тих, хто не розумів сам механізм групи. П’ять пальців однієї руки, і все, ніяких рудиментів.

Дарко дивився в підлогу, Шоент стояв так, наче ось-ось готовий додати слівце-друге, щоб було зрозуміліше. Бріккт розвалився на широкому порваному кріслі з дуже серйозною міною — слухати він умів, особливо коли вирішувалося принципово важливе питання. Нерра фарбувалася біля дзеркала, але чула кожне слово. Венді єдина сиділа як людина, котру абсолютно ніяк не можна було описати. Просто була.

— Ми припиняємо грати на догоду «Деревоточців», — почав лідер. — Питання принципове. Вони націлені на те, щоб струсити з себе блох, коли ті кусають. У мене інший погляд на речі і наших ворогів.

Нерра видала смішок: наче знала, про що йде мова. Дарко часто посвячував її в деталі раніше за інших.

— Я хочу знищити «Цикл». Під корінь, без шансу на подальше існування. У «Циклу» є сильні сторони. Перша — знаходяться ті, хто до нього тягнеться. Друга — кількість. Їх багато, і якщо вони винюхують місцезнаходження якоїсь ланки, то давлять. Але раз — вони не вміють шукати інформацію і два — вони бояться ночі.

— А найголовніше те, що хто володіє інформацією, до того прихильний Торакс, — додав Шоент, вважаючи цю ремарку важливою.

— Це правда. У «Циклу» під крилом тисячі людей, котрі прийдуть і скрутять голову мені, тобі і навіть тобі, Бріккте. Дерев’яшки[1] працюють над тим, щоб бути кращими. У плані озброєння, у плані найманців і кількості.

— Ми з цим не згодні, — Шоент все знущався.

— На ці кілька тисяч бійців є всього кілька осіб, хто зможе правильно вказати, куди їм потрібно приходити. Інформація, одним словом. Хтоніка вичавить очі, а не рубатиме кулаки. Кулаки потім, після очей. Розумієте?

Всі кивнули, і тільки Шоент двічі повторив: «Звичайно».

— З цього моменту ми самі за себе, як і раніше. Почнемо полювати на потрібних людей, а не дарма махати битами. У цей…

Лідер раптово замовк, але так і не піднімав голови. Недовго, секунд, може, вісім. Венді і Бріккт переглянулись, але не підганяли. Ніхто з п’ятірки не заважав іншим працювати. Якщо шукається дорога, то всі чекатимусь скільки треба. Якщо бити ламають хрящі і кістки, то нехай ламають до самого кінця. Якщо термінова інформація знаходиться за цілий віад[2], то ніхто, крім Шоента, в усьому мерзенному Тораксі не відкопає її швидше. І якщо Дарко мовчить, треба дати йому час.

— У цей незвичайний романтичний період я платитиму не в кінці віада, а після кожного побачення. На чверть більше, ніж зазвичай. Але будьте пильні. Ви можете знадобитися в будь-який час. Не спускайте з браслета очей.

Всі кивнули, а Шоент знову взявся за своє. Він багатозначно махнув долонями, ніби почав показувати фокус, і дістав із нагрудної кишені фотографію. Інформатор показав її кожному, а потім простягнув Венді.

— Ну а все починається з цієї людини. Вона — наш перший крок до руйнування «Циклу».

Промайнула година, не більше. Палець провідниці вказав на молоду дівчину років чотирнадцяти. Вона не дійшла додому — її поглинув один із провулків. Дарко не дав їй крикнути, не дав навіть тихенько пискнути. Вона відкрила рот, а звідти не донеслося ані звуку.

Побачення планувалося всередині вагонобудівного заводу. В Тораксі закинутих приміщень було достатньо, тому кожна самотність — це щось нове. У цю засохлу будову світло потрапляло в основному через вибиті квадратні скельця, яких було сотні. А далі все вже зовсім рідне: тінь, іржа і пил.

Венді дивилася на дівчинку і спілкувалася з нею поглядом. Та боялась і тремтіла, але старалася поводитися тихо. Плач уже двічі закінчувався болем. Хникання та схлипування жахливо дратували Нерру. Та не жаліла палкості і лайки.

— Проблема не тільки в лідерах, Бріккте, — сперечався Шоент. — Найнебезпечніші ті дитинчата, які прикидаються звичайними безмозкими.

— Такі ніколи не зможуть навіть поножовщину влаштунути. А лідери можуть і самі дати відсіч.

— Ні. Ті, хто шастає у натовпі, небезпечніші. Це я тобі з досвіду кажу, друже. Спіймати їх — це як відрубати ніс мурахоїдові, розумієш?

— Ні. Інакшіше все. Поганий приклад.

Увага розсіялась. Венді вважала, що кожна їхня суперечка безпідставна і геть порожня. Вони злили. Як Нерра, котра вічно лається, курить і шипить. І саму себе Венді дратувала не менше. Дешевка, просто дешевка. Шкода, що не можна накинутись на себе з кулаками.

— Що ти глипаєш на неї? — звернулась Нерра до дівчинки. — Гей-гей, я тут.

Вона легенько кілька разів ляснула заручницю по щоці, намагаючись привернути увагу.

— Венді, чого вона на тебе витріщається? Ви граєте у якусь гру?