Глава 1. Місто сумної романтики (частина 2)

* * *

Коли рандеву закінчилося, настав повноцінний ранок. Для Хтоніки будь-який час був звичним, для Венді — ні. Хоч було не по дорозі, вона зайшла в трамвайчик і сіла на заднє місце. Відчувала, що наближається. Все приємно пливло. Голова сперлася на скло, а тіло розслабилось. Заснути вдалося дуже швидко.

Прокинутись — теж. Трамвайник потряс її і попросив вийти перед депо. Попросив, підмітила вона, ввічливо — нечасте явище. Довелося трохи зачекати, щоб поїхати в інший бік міста. Поки чекала, Венді купила м'ясний рулет на паличці — хотілося хоч іноді себе побалувати. М'яса було не більше, ніж в упаковці макаронів. Це можна було назвати чим завгодно, тільки не м'ясом. Вона загорнула мерзенну закуску в пакет і зайшла в трамвайчик. На зворотному шляху спати вже не хотілося.

За нею почали слідкувати, щойно вона повернула в провулок. Венді намагалася робити вигляд, що не помічає, навіть прискорила крок. Але переслідувач і не думав відставати, тому йшов прямо за п'ятами. Він не намагався ховатись і вже точно не був наляканий. Дівчина за ріг — він так само. Тоді вона не витримала і розвернулася.

— Добре, чого тобі треба?

— Тяф!

— Іди до своєї мами чи хто там у тебе. Давай-давай.

Венді тут же зрозуміла, в чому справа, і щеня заскавчало, ніби підтверджуючи всі її здогадки.

— Це погань, — вона вийняла закуску з кишені. — Це що, по-твоєму, смачно пахне?

Венді понюхала й посміхнулася.

— Ну, пахне краще, ніж на смак, повір мені.

Вони витріщились один на одного. Через щенячий пушок тварина нагадувала кульбабу, і від цього дивного порівняння стало смішно.

— Який кумедний. Тебе вітром не здує?

Собака торкнувся носом асфальту і подивився з-під лоба. Тільки заскавчати ще не вистачало.

— Добре, жебраче. Зачекай.

Дівчина поклала рулет, щоб щеняті було чим зайнятися, обережно відійшла назад і рвонула так, ніби Хтоніка викликала на нове побачення. Не можна було витрачати гроші даремно. Кожна монетка — крок вперед, а її витрата — назад. Але цього разу Венді переступила через правило і повернулася не з порожніми руками. Одне виключення на тисячу правил — адже так теж буває.

У пакеті було трохи м'яса, трохи яблук, але більше всього було почищеної моркви. Собаки можуть їсти моркву — один із тих фактів, котрі колись натрапили на очі і відклалися в голові по нині. Щеня було на місці. Венді розірвала пакет і поклала їжу зверху. Собака навіть не обнюхував, а зразу взявся махати хвостом і їсти.

За годину вона повернулася до царства, де пахнуло йодом. Батько все ще не прокинувся. Він спав міцно, але навіть так Венді старалася не шуміти. В квартирі завжди було тихо, тому кроки, шурхотіння і будь-який шелест здавалися єдиними короткочасними ознаками життя. День був проміжком, про який навіть розказувати було нічого. Він тягнувся у повільному темпі, наче слизень. Недовгі розмови з батьком, ліки, приготування їжі. Лампочки в їхній кімнаті ніколи не включалися. Мозок зовсім не працював, тому альтернатив було не так багато.

Ввечері все змінювалося. Венді влаштувалась на підвіконнику і взялася перечитувати свою улюблену книгу, в якій йшлося про сни і тих, хто їх створив. Тут важливо було читати вдумливо і звертати увагу на кожне слово. Вона намагалася розгадати таємницю. Не ту, як створити свій сон, а як же ці сни з'єднуються. Доводилося вчитуватися в абзаци — в одному з них точно ховалася найголовніша відповідь. І людина, котра знаходить дороги, просто зобов'язана була знайти і її.

Долоня вже за звичкою пірнула в невелику щілину під вікном — руці стало прохолодніше. Там проходили водопровідні канали, з якими іноді доводилося возитися. Легка прохолода — це так, приємна дрібниця.

Батько щось прокрехтів. Венді прислухалася. Він спав. Спав і навіть не скреготів зубами.

Погляд прилип до провідника перед нею. Ловець снів висів просто навпроти. Саме він має бути з'єднувальним елементом, та навіть перечитати всю книгу було легше, ніж не схибити на практиці. З дня у день вона намагалась достукатись до сну рідної людини, але не виходило. Іноді навіть намагалася опинитись у сновидіннях батька, але до нього, здається, не приходили образи і картинки. Свого місця в нього не було, крім цієї квартири. У Венді було так само, але рідним місцем був острівець у сні.

Коли починало хилити в сон, час теорії залишався позаду. Треба було переходити до практики.

Ароматні палички, що весь день лежали без діла, знову почали повільно тліти, оповиваючи все пахучим туманом. Для людини, котра шукає дороги навіть уві сні, це важливий допоміжний елемент. Дівчина засинала сидячи, вдивляючись у візерунки ловців снів. Майже ніколи сон не був для неї хаосом, що відносив свідомість у невідомому напрямку. Вона поступово заплющувала очі, не змінюючи положення і не відлітаючи надто далеко.

Тоді на чорному фоні з'являлися найяскравіші кольори. Це були напрямки, і їх було багато. Мости, дороги, плитка, нитки, навіть потоки вітру — все це кудись приводило, але доводилося вибрати щось одне. Кожен сон для Венді ставав одним неповторним результатом, і щоразу вона очікувала, коли ж настане наступний вечір. Щоб цього разу точно знайти, щоб більше жодних невдач. Але кожен ранок після пошуків починався однаково, наче надію в ній на смерть забивали молотом.

Венді в котрий раз намагалася відвідати важливу людину. Знову провал. Після кількох годин невдалих спроб думки опинилися в улюбленому місці. Щоразу, як повітряні ноги наступали на поверхню, вона могла відштовхнутися, щоб пролетіти на сотні кроків уперед. Більше того, поверхня могла з'явитися під ногами в будь-яку мить, варто було лише захотіти. Верх міг стати низом, щоб всі табуни і зграї, які з'являться, рвонули до центру світу.

Венді надавала перевагу білому простору, де бажані речі з'являлися і зникали, але не були статичними. Ніяких постійних хмар, водоспадів, гір або чогось масштабного. Її більше приваблювали сонечка, котрі стрибають на листі папоротника, наче на батуті. Чорнозем знизу і тьмяно-жовте небо над ним тримали цей світ з обох боків, щоб він не розколовся.
Як тільки позаду неї прозвучав голос, серце мало навпіл не тріснуло від несподіванки. Венді сіпнулась, швидко розвернулася й одночасно подалася назад. Весь придуманий світ дуже швидко зник.