Частина 16. Доводиться про все повідати батькам

Не гаючи часу, ми з Катею кинулися до хати. Мет сидів на плечі у Каті, а Деч – на моєму. Нам потрібно було дуже серйозно поговорити з батьками, сказати їм таке, чому вони можуть і не повірити.

– З чого почнемо? – запитала Катя.

– Попросіть тата і маму, щоб вони вислухали вас! – порадив Деч. – Скажіть, що у вас є дуже важлива і неприємна новина, тоді вони не відмахнуться.

Ми так і зробили. Почала Катя:

– Мамо, тату, у нас для вас є невесела звістка!

Мама відразу підняла голову від комп'ютера:

– Що сталося? Розповідайте!

– Давайте сядемо на диван, бо все надто серйозно! – продовжувала Катя.

– Катя, що ти знову придумала? – невдоволено пробурчав тато, який саме дивився якийсь бойовик.

– Нам прийдеться викликати саперів! – голосно вигукнув я.

– КОГО?! САПЕРІВ! – і мама, і тато відразу забули про свої справи і пильно подивилися в наш бік.

– Ви хоч знаєте, хто такі сапери? – тато думає, що ми зовсім малі і такі слова нам не знайомі.

– Сядьте і вислухайте нас, будь ласка! – наполегливо попросила Катя.

Але батьки знову поринули у світ своїх проблем і не поспішали слухати нас.

– Увага, увага!

На всю хату, ввімкнутий на максимальну гучність, пролунав голос Деча. Аж Тося через навушники почула і влетіла до зали, де ми зараз знаходилися.

– Я представник мурашиного світу, маю до вас прохання: уважно вислухайте своїх дітей. Вони насправді мають вам сказати щось дуже важливе!

Вирази обличчя наших батьків і Антонелли потрібно було бачити! Ми з Катею розсміялися!

– Хто це говорив?! – мама першою прийшла до тями.

– Моє ім'я – Деч! Я знаходжусь на плечі вашого сина. З вашими молодшими дітьми ми знайомі деякий час, але ви про це не знали, тому що ми просили не розповідати вам про нас. На плечі у Каті сидить мій друг на ім'я Мет.

Три пари очей втупились у наші плечі.

Тим часом Деч продовжував:

– Здається, своїм дітям ви не вірите. В такому разі вислухайте мене. Ми всі разом випробовували на вашому городі новий прилад сканер. Дивилися на те, що лежить під землею. Під час сканування на глибині одного метра була виявлена стара авіаційна бомба часів другої світової війни. Задля того, щоб знешкодити бомбу, нам довелося викрити вам свою таємницю, тому що без вашої допомоги діти не зможуть викликати саперів.

– Мурахи, бомба!!! Очманіти!!! – це наша сестричка Антонелла відреагувала на новину, – Збожеволіти можна!

А мама і тато все ще намагалися переварити сенсацію, але у них нічого не виходило. Ми стояли мовчки і чекали, чим все скінчиться. Знадобилося цілих десять хвилин для того, щоб дорослі прийшли до тями.

– Все це насправді, Аня? Ми не спимо? – подав голос тато.

– Здається, не спимо, але повірити у таке – неможливо! – прошепотіла мама. – І що будемо робити?

– У мене питання до мурахів, як вас там: Дем чи Меч? – тато переплутав імена наших друзів.

Це прозвучало так потішно, що ми не стрималися і зайшлися сміхом разом з Катею. Це був справжній істеричний сміх після великого напруження. Потихеньку почала підсміюватись Антонелла, а потім зареготала вголос. Тут уже і тато з мамою не втримались і тепер усі реготали щосили, аж стіни в будинку гойдалися.

Прибігла бабуся, бо почула галас. Ми давай наввипередки їй розповідати, причому всі разом. Вона не розуміла, але сміялася разом з нами.

Нарешті всі трохи заспокоїлися і почалася справжня сімейна рада у повному складі. Довго не думали: мама відразу сіла за комп'ютер і в інтернеті знайшла організацію, яка проводить саперні роботи. Там були адреси і телефони.

– Давайте спочатку впевнимося, що бомба справді існує! – резонно заявив тато, - Не хочу нікого образити підозрою в брехні, але переконатися не зайве.

– Ми зможемо побачити цю бомбу на власні очі, Деч?! – мама звернулася прямісінько до мураха!

– Так само, як її бачили ваші діти. – відповів Деч.

– І я піду дивитися бомбу! – застрибала Антонелла. – Ви такі прикольні мурахи, – Дуже рада знайомству!

– Нам також приємно познайомитися з такою прогресивною сім'єю, особливо з дівчиною-красунею! – чемно вклонився добрий Мет.