X. БЕЗ ПЕРЕМОГИ

Агнес вирішила відправити Сесілі до сестри в Гертфордшир — на літо, можливо, й довше. Дівчина спитала, чи це через обшук, і Агнес не стала брехати: через обшук, через плітки, через те, що після кількох місяців напруги всім у домі потрібне інше повітря.

Мег допомагала складати речі, коли сказала:

— І через мене теж.

Агнес відклала сорочку.

— Не всяке лихо, що сталося поруч із вами, сталося через вас.

Мег замовкла.

— Ви зробили дурницю, коли прийшли сюди, не розуміючи, що саме робите. Люди, які вас прислали, зробили більшу, коли вирішили, що можна торкнутися дому й не залишити сліду. Але мій чоловік помер чотири роки тому, торгівля й без того ставала важчою, а Сесілі однаково колись поїхала б. Не робіть із себе Божий промисел.

Слова були нелагідні, але Мег була за них вдячна.

Перед від’їздом Сесілі дала їй книжку балад.

— Я не можу взяти.

— Чому?

— Тітка знає, що вона твоя.

— Тому й не шукатиме.

— Я не допомагатиму тобі красти власну книжку.

Сесілі подумала.

— Тоді позичаю. Повернете, коли я вийду заміж за когось, хто не торгує.

— Це може бути довго.

— Я вже змінила вимоги. Він може торгувати, якщо не говоритиме про гроші за вечерею.

Мег засміялася.

— Тоді ще довше.

Кілька днів вона провела в домі Джоан. У старій комірчині тепер стояли дві скрині Річардової дружини; місце для ліжка лишалося, але вже не для життя. Джоан запропонувала знайомство з удовою в Сент-Ботольфі, якій потрібна людина для рахунків.

— Я подумаю.

— Не думай довго. Хороші місця забирають.

— Знаю.

Джоан уважно на неї подивилася.

— Ті чоловіки платять?

— Так.

— Добре?

— Достатньо.

— Тоді чого ти весь час говориш, ніби це не справжня робота?

Мег почала пояснювати, що немає нормального місця, зрозумілого господаря, звичайного порядку служби. Джоан вислухала до кінця.

— Гроші справжні. Робота теж. Якщо тобі потрібен дах — знайди дах. І перестань чекати, поки хтось скаже тобі, що це пристойне місце.

Коли Мег наступного разу прийшла на Сейтінг-лейн, Феліппс спершу змусив її годину звіряти копії, потім віддав два французькі листи й лише після цього, не змінюючи тону, сказав, що хоче залишити її для постійної роботи. Пропозиція прозвучала так, ніби йшлося про ще одну стопку паперу.

— Мені потрібен читач.

— У вас їх багато.

— Недостатньо.

— Французька?

— Французька, латина. Іноді італійська.

— Італійську я знаю погано.

— Тоді не будете вдавати, що знаєте добре.

Платня була регулярною, не за окремий лист чи випадкове завдання. Мег довго мовчала, а потім спитала, до чийого господарства вона формально належатиме. Феліппс спершу не зрозумів самого питання; потім його довелося нести до іншого клерка, далі ще до когось. Зрештою домовилися, що Мег житиме в домі вдови, знайомої з людьми Волсінгема, а за роботу з паперами отримуватиме окрему платню. Рішення було не красивим і не простим, зате його могли зрозуміти сусіди, парафія і люди, які любили знати, кому належить молода незаміжня жінка.

Першого дня на новій службі вона прийшла рано. Феліппс дав їй купу листів і наказав покласти французькі ліворуч, латинські праворуч, а сумнівні — посередині.

— Що шукати?

— Поки нічого. Спочатку розкладіть.

Майже годину Мег займалася саме цим. Половина паперів була нудна: агенти скаржилися на гроші, один хотів повернутися додому, інший писав майже виключно про коней. Потім вона натрапила на кілька рядків про кораблі — не числа Біла, інші порти, інший спосіб повідомляти.

Вона перечитала й покликала Феліппса. Він забрав лист, повернувся з іще одним пакетом, потім із другим. До полудня в кімнаті працювало п’ятеро людей. Ніхто не жартував; двічі відправляли посильних. Сер Френсіс зайшов ненадовго, прочитав один аркуш і спитав Мег лише про слово.

— Тут точно «готові»?

Вона звірила форму літер.

— Ні, сер. Може бути «зібрані».

— Різниця?

— Велика.

— Тоді пишіть «зібрані».

Він пішов, не додавши нічого.

До вечора Мег не згадала про їжу. Слуга приніс свічки, хтось поклав біля паперів хліб. За вікнами стало темно. Коли вона нарешті витерла перо, на середньому пальці лишилася чорна пляма; ганчірка тільки розмазала її.

— Завтра о восьмій? — спитала вона.

Феліппс не підняв голови.

— Якщо зможете.

— А якщо ні?

— Прийдете, коли зможете. Але роботи менше не стане.

Вона вже вдягла плащ, коли він покликав її назад.

— Містрес Феннер. У Гатчера було двоє дітей.

Мег завмерла. Раніше їй назвали тільки дружину.

— Я не знала.

Феліппс дивився в папери, ніби не був певен, навіщо взагалі сказав це.

— Тепер знаєте.

— Добраніч, мастер Феліппс.

— Добраніч.

Наступного ранку Мег прийшла раніше восьмої.