VIII. ЩО ЗАЛИШАЄТЬСЯ ПІСЛЯ ОБШУКУ

До березня дім Агнес виглядав так само, але жив інакше. Нан лаялася через вологі дрова, Єпископ спав на найкращій подушці, на кухні пахло цибулею й прянощами, однак гостей стало менше. Один постачальник підняв ціну, інший вимагав гроші одразу. Стара приятелька Агнес, яка раніше приходила щочетверга, двічі прислала вибачення.

Сесілі отримала чемного листа від матері молодого чоловіка, якого бачила лише кілька разів, але вже встигла уявити в усіх можливих ролях майбутнього життя. Хвороба родички, невідкладні справи, невідповідний час, надія зустрітися пізніше — про обшук не було жодного слова.

— Вона бреше? — спитала Сесілі.

Агнес відповіла не одразу.

— Вона пише ввічливо.

— Це не відповідь.

— У твоєму віці дуже хочеться, щоб у кожної речі була одна відповідь.

Сесілі грюкнула дверима. Агнес не покликала її назад; лише згодом сказала Мег, що дівчина, мабуть, довго їй цього не пробачить.

Біл тим часом приходив раз на тиждень, приносив новини й поводився так, ніби обшук нічого не змінив. Після історії з бочкою Агнес іноді питала його думки про торгівлю. Не всі вони виявлялися добрими: одного разу він порадив зачекати з купівлею вина, а через два дні ціна підскочила, і Агнес потім нагадувала йому про це щоразу, коли він говорив надто впевнено. Іншого разу він приніс дорогі апельсини. Сесілі відмовилася, Агнес з’їла два. Біл не ставив зайвих питань, не шукав паперів і не показував поспіху; Мег дедалі менше розуміла, де в ньому закінчується звичайний виноторговець і починається людина, за якою стежать.

Новий лист Біла вони не відкривали. Він залишив його в домі для знайомого в Кале й попросив долучити до звичайного купецького пакета. Мег лише запам’ятала адресу. Коли за два дні Феліппс показав їй копію, оригінал уже знову запечатали й відправили далі.

— Ви його відпустили?

— Авжеж. Якщо цей лист не дійде, наступний вони пошлють іншим шляхом.

У листі знову йшлося про вино — біле, червоне, солодке, кисле, про бочки в погребі й ті, які не варто рухати до зміни погоди. Попередня система чисел тут не працювала. Мег довго намагалася повторити старий спосіб читання, поки не зрозуміла, що сама заганяє себе в пастку: якщо люди змінили код, вони могли змінити не числа, а порядок товару.

Вона згадала старий рахунок Агнес. Біл майже завжди ставив білі вина перед червоними, крім кількох записів, біля яких стояла та сама маленька риска. Феліппс перевірив і покликав Лейна. Той не сперечався з самим припущенням; натомість узяв три рахунки, порахував усі подібні риски й вимагав спершу з’ясувати, скільки з них стоїть біля цілком звичайних поставок. Лише після цього дозволив говорити про код. Феліппс розклав перед ним ще папери, і наступні двадцять хвилин вони сперечалися вже не про враження, а про випадки, які ламали кожне з пояснень. Мег майже не говорила. Маленький знак міг бути бухгалтерською звичкою, позначкою власника, подряпиною пера — або чимось навмисним; поки що всі чотири варіанти доводилося тримати на столі.

Четвертий документ знайшов Лейн. Риска була й там. Потім принесли карту. Через годину вони мали лише припущення: Біл передавав не просто кількості, а стан готовності — де щось стоїть, що можна рухати, що чекає на провіант або людей. І якщо вони не помилялися, частина відомостей стосувалася не англійських, а іспанських приготувань за морем. Можливо, Біл не лише віддавав інформацію; можливо, він отримував її у відповідь.

— Тепер його точно не можна брати, — сказав Феліппс.

Феліппс відсунув карту й попросив Лейна принести всі старі рахунки Біла, які вдалося дістати. До темряви вони знову сперечалися про вино.