V. НЕ ТА РУКА

Наприкінці січня Ніколас Фонт готувався знову їхати за море. Мег здогадалася про Париж із дорожніх скринь і французького списку речей, а коли згадала, що Вейд напередодні питав про дорогу через Дьєпп, Фонт лише посміхнувся. Навіщо він їде, не пояснював; Мег цього разу й не питала.

Феліппс дав їй дві копії листів. В одному йшлося про товари з Руана, другий нібито походив від іншого купця. Він хотів знати лише одне: чи написані вони однією рукою.

Мег читала довго. Відмінностей було багато, але деякі здавалися навмисними: змінений нахил, більші проміжки, дрібніші літери. Одна велика літера час від часу поверталася до попередньої форми. Чим довше вона дивилася, тим сильніше їй здавалося, що бачить людину, яка старанно маскує звичний почерк.

— Одна рука, — сказала вона.

— Наскільки ви певні?

— Достатньо.

Феліппс відклав перо.

— Це не міра.

— Вісім із десяти.

— Чому не десять?

— Я не бачила, як ця людина пише.

— Чому не шість?

Вона показала літери. Феліппс додав ознаку, якої Мег не помітила, потім ще одну — вже проти її висновку. Коли вона сказала, що тепер не знає, він не став допомагати.

— Якби довелося вирішити?

— Одна.

Феліппс забрав папери, нічим не показавши, задоволений чи ні.

Три дні потому один із людей Вейда не повернувся. Мег про це не знала: вона вчила Сесілі французьких звертань, ходила з Нан на ринок і слухала, як Агнес свариться через рахунок за дві бочки вина, якого не замовляла. На четвертий день Вейд чекав біля дому Джоан і повів її до старої кімнати над складом.

Феліппс сидів за столом, Фонт стояв біля вікна. Перед ними лежали ті самі два листи й третій, якого Мег раніше не бачила.

— Це різні руки, — сказав Феліппс. — Третій лист показав, де саме наслідувач помилявся.

Коли він поклав усі три поруч, Мег теж побачила. Один автор справді підлаштовувався під іншого, і робив це дуже добре — просто не там, де вона шукала.

Вейд сказав, що рішення довелося приймати напередодні, ще до того, як вони побачили третій лист. Другий пропустили далі: хотіли знати, хто прийде по нього.

Мег глянула від нього до Фонта. — І хтось прийшов?

Фонт відповів не відразу. За одержувачем пішов їхній чоловік і не повернувся.

Феліппс назвав ім’я — Вільям Гатчер, тридцять два роки, дружина в Саутворку. Саме від нього ці відомості прозвучали найгірше: як дві перевірені позиції в записі, до яких бракувало третьої.

— Я не вирішувала посилати його.

Феліппс підняв очі від листів. — Ні.

— Тоді не говоріть так, наче це було моє рішення.

— Я говорю, що ваша відповідь увійшла в рішення. Це не те саме.

Фонт сказав м’якше, що вони мали й інші підстави стежити за одержувачем. Вейд додав уже без виправдань: якби Мег дала іншу відповідь, він не може пообіцяти, що Гатчера не послали б однаково. Саме цього Мег і не хотіла чути.

Через два дні тіло Гатчера знайшли неподалік від Дептфорда. Гаманець зник, черевики лишилися. Феліппс передав через Вейда, що це нічого не доводить. Мег після того на Сейтінг-лейн не приходила.

Того вечора, коли в домі Агнес уже загасили більшість свічок, Мег витягла клапоть паперу й почала листа Вейду. Написала тільки одне питання: чи повідомили дружину Вільяма Гатчера. Потім довго дивилася на рядок. Вона не знала навіть, чи Гатчер був його справжнім прізвищем, чи дружина знала, чим він займався, хто мав право прийти до її дверей і що саме сказати.

Мег склала папір удвоє, але не запечатала. Наступного ранку він ще лежав у кишені. Вдень Сесілі двічі збилася в одному французькому звертанні й розсердилася, коли Мег змусила її переписати сторінку; Нан сварилася з постачальником вугілля; Агнес рахувала гроші на кухонному столі. До вечора записка Вейду стала м’якою від того, що Мег торкалася її пальцями. Вона так і не відправила її, а перед сном кинула у вогонь. Наступного дня вона однаково кілька разів подумала про дружину Гатчера.