20. Мафія і красуня

Всі почали розходитися по своїх палатках на нічний сон, а охочі відчайдухи зібралися ще пограти в мафію. Їх було мало, та вдало, як то кажуть.

Вісім учасників почали розсідатися навколо пригаслого багаття. Хтось приніс іще один термос чаю, хтось — ковдру. 

Марк помітив вільне місце збоку від Розі. Він почав повільно переміщатися колом туди. Вмить, коли він уже збирався сісти, Розі раптом поклала руку на вільне місце, відгородивши його від Марка. Він підняв спантеличений погляд на дівчину й зустрів її твердий погляд.

— Біля Анни теж є вільне місце, краще сісти туди, не вважаєш?

Марк відчув, як холодний вітер просвистів по спині, збивши його на мікромить. Хлопець узяв себе в руки й демонстративно закотив очі.

— І ти туди ж?

Розі промовчала, лиш продовжила дивитися на нього тим самим стійким поглядом.

Марк відчув, як гнів підступає до його нутра. Через силу стишивши його, він мовчки розвернувся й пішов на місце біля Анни.

«Може, це й на краще. Принаймні маю прикриття перед нею».

— Усі пам'ятають правила? — ведучий-хлопчина провів грізним поглядом по колу. — Гліб?

— А чого одразу Гліб?

— Нічого, перестраховуюсь. Щоб ти знову половину мирняка не перебив, будучи Комісаром, — буркнув він і продовжив: — Гаразд, поїхали. Тож у грі одна мафія, Комісар, Лікар, Красуня і четверо мирних. Красуня блокує хід обраного гравця на одну ніч. Лікар рятує. Комісар перевіряє. Мафія...

— Вбиває, ми зрозуміли, — нетерпляче махнув Марк. — Роздавайте вже.

Карти з указаними ролями пішли по колу. Марк підняв кутик своєї й на мить скривився.

«Красуня?»

— У тебе таке обличчя, наче тебе образили, — сказала Анна, піднявши брову.

— Мене й образили, — беземоційно кинув він.

Навпроти Розі мовчки глянула у свою карту.

«Мафія».

Та її обличчя не змінилося ні на крихту.

— Місто засинає, — гукнув ведучий.

Гомін стих. Усі замружили очі.

— Прокидається мафія. Обирає жертву.

Розі розплющила очі. Обвела всіх учасників поглядом і вибрала Дебору.

— Мафія засинає. Прокидається Лікар...

За кілька ролей настала черга Марка.

— Прокидається Красуня, — сказав ведучий.

Марк відкрив очі й повільно оглянув коло. Палець завис над Руді.

Та товариш «спав» із таким невинним виразом обличчя, що Марк перемкнувся. Він зиркнув на Розі. Примружено обвівши її ще раз поглядом, він остаточно вказав на неї.

Ведучий кивнув.

— Гаразд. Місто прокидається.

Усі заворушилися, розплющили очі.

— Цієї ночі, — урочисто почав ведучий, — місто прокинулося в повному складі.

— О-о-о! — прокотилося колом.

— Лікар молодець! — вигукнув хтось.

— Або Красуня, — кинув Марк із самовдоволеним виразом обличчя.

Розі глянула на нього, примруживши очі.

— Чого це ти одразу Красуню згадав?

— Бо така роль існує, — потерши носа, незворушно відповів Марк.

— Лікар теж існує. Чого б його не згадати?

— Чого, чого. Щоб ти запитала... Така прискіплива.

— Я просто гарно виконую свою роль.

— Молодець.

— Дякую.

— Не було за що, — буркнув Марк, не зводячи очей із багаття.

— Тоді навіщо хвалив?

— Я тебе не хвалив.

— А прозвучало саме так.

Марк нарешті відірвався від багаття й повернувся до Розі.

— Тобі багато чого звучить не так, як є насправді.

Марк підняв погляд на Розі, і їхні погляди застигли один на одному. Вони дивилися одне на одного ще деякий час.

«Це він про гру чи про особисте?» — подумала Розі в той момент.

А тоді Розі ще раз примружилася. На її обличчі виплила холодна хитра посмішка.

— Цікаво.

— Га?

— Нічого, — вона відвела погляд і, закинувши ногу на ногу, таємниче замовчала.

Марк нахилився вперед, обпершись ліктями на коліна.

— От тепер договорюй давай.

— Ти щось занадто метушишся, не знаходиш?

Марк ледь не вскочив на ноги.

— Я? Метушуся?!

— Ти, шкете.

— Я сказав три слова.

— Чотири. А тепер значно більше.

— Бо ти причепилася!

— Бо ти як істеричка.

— Я не істеричка! — крикнув майже писклявим голосом Марк.

Тиша прокотилася колом. Усі мовчки витріщалися на цих двох.

— Та що з ними? З чого така напруга? — тихо промовив сам до себе Руді.

— Марку, — нарешті озвалася до хлопця Анна.

— Що?

— Ви граєте тільки вдвох. Може, дасте нам хоч вставити слово?

Марк озирнувся.

Усе коло мовчки дивилося на них.

— Так вставляйте свої слова! — вигукнув він, простягнувши випрямлені руки до гравців по обидва боки.

— Ми пробували, — сказала Дебора.

— Уже хвилин п'ять як намагаємося, — додав Руді.

— Гаразд, голосуємо, — втрутилася Анна, поки місто остаточно не втратило контроль.

Після довгої суперечки вилетів якийсь невинний мирний.

— Прекрасно, — підсумувала Анна. — Нічого не дізналися, зате послухали подкаст Марка й Розі.

— Все! Місто засинає! — майже благально оголосив ведучий.