19. Дві пари (нікудишніх) очей

Глибокі сутінки поступово накрили гори. У небі одне за одним почали виблискувати сузір’я. З гір долинав гомін юнаків та юначок, що поверталися з квесту до табору зі своїми артефактами.

Коли всі пари дісталися табору, вчитель розподілив усіх за завданнями. Хлопці почали розпалювати велике багаття, дівчата гріли чай та готували місця навколо вогню. Згодом усі походинці зібралися разом. Багаття потріскувало, кидаючи на учнів жовто-гарячі, зігрівальні відблиски. Металеві чашки з гарячим чаєм дзвеніли, передаючись уздовж рядів.

Мирославій Юджинович, який уже встиг підрахувати бали, став посеред групи, аби оголосити результати. Усі затамували подих в очікуванні почути свої імена серед переможців.

— Що ж, шановне юнацтво, — залунав носуватий голос. — Переможцями цього квесту стають...

Учитель зробив паузу. Колом пронісся тупіт ніг, що імітував барабанний дріб.

— ...стають Лія та Руді!

Усі підтримали переможців гучними оплесками.

— От ти глянь! Руді вже три роки поспіль серед переможців! — прокотилося між учнями.

Руді зі своєю компаньйонкою по квесту піднялися зі своїх місць і почали поважно кланятися в усі боки з таким гордим виразом обличчя, неначе перебували на власній коронації.

Марк із Розі та Деборою не припиняли підсвистувати та вигукувати:

— Є-є, Руді, ти крутий! Третя перемога поспіль!

Юджинович дав знак рукою, й усі стишили оплески.

— Що ж, вітаю наших переможців. Ваш приз — кілограм шашлику — як завжди, чекатиме на вас у кухонному наметі.

Марк витріщив очі.

— Що? Приз?! За виграш — кіло шашлику?! — вигукнув він і різко повернувся до Анни, що сиділа поруч. — Чого ти мені не сказала про шашлик?!

— Ніби це б щось змінило, — пробурмотіла Анна.

— Дуже навіть змінило б!

Руді повернувся до Марка й глянув на нього з багатозначною посмішкою.

— Не хвилюйся, я товариш милосердний. Поділюся з тобою. Розділите його зі своєю дамою серця, — сказав він і підморгнув Марку.

Хлопець відчув, як серце покотилося в п’яти. Хоч Руді сказав це досить тихо, щоб його слова не привернули зайвої уваги, для Марка в цю мить вони продзвеніли, ніби величезний дзвін на всі гори.

— Як?.. Звідки ти?.. — глянув він на Руді, тоді на Розі, а потім на Анну поруч. — Ти що, йому розповіла?

— Що? Кому я що розповіла? — не зрозуміла Анна.

Від цього мінідіалогу погляд Руді став іще більш упевненим. Він нахилився до вуха Марка й тихенько шепнув:

— Та не соромся. Допоможу, як зможу!

Гігантський клубок тривоги пронісся від голови до кінчиків пальців Марка. Руді дійсно все сам зрозумів? Але як?

— Ви наче дві фігурки лего, що ідеально підходять одна одній, — не припиняв підбурювати Марка друг.

Марк відчував, як закипає від тривоги, не знаючи, що робити далі. Заперечувати? Безглуздо. Вибачитися, що раніше не розповів? Якось не пасує...

Аж тут Руді перервав його думки.

— Ходи, відкладу тобі й Анні шашличка.

Марк на мить застиг. Мізки, які до тієї миті закипали, тепер заворушилися, аналізуючи почуте.

— Чекай... А... Анні? Що?

— Ну, тобі й твоїй ненаглядній Анні, — Руді закинув руку Маркові на плечі, скеровуючи його в бік кухонного намету. А тоді продовжив свій урок у справах сердечних: 

— Раз ми з тобою найкращі друзі, поділюся з тобою дієвою схемою. Коли в нас із Деборою тільки зароджувалися почуття, я придумав таке побачення...

Нарешті аналіз Марка завершився, і до нього дійшло. Марк потер лоба, а тоді, прибравши руку Рудольфа зі свого плеча, повернувся до нього.

— Руді, ти все не так зрозумів.

Пухленьке обличчя Руді на мить набуло серйозного вигляду. А тоді знову повернувся той самий хитрий вираз, що був на ньому й до цього.

— Та годі, Марку. У мене дві пари очей, — Руді демонстративно поправив окуляри на носі, — тож я прекрасно бачу, що тут і як.

— Тоді протри всі свої чотири ока, довбню!

 — буркнув Марк і відкланявся від Руді у бік своєї палатки.

Руді провів Марка скривленим поглядом.

— Тю на тебе. Я йому допомогти намагаюся, а він...

Віддаль стояла задумлива Розі.

- Виходить, шкету подобається Анна? — тихо промовила вона про себе.