Анатомія пристрасті в інформаційній пустелі

  Варто визнати, що то була зовсім інша епоха. Тоді, на початку двохтисячних, наш провінційний, але амбітний Дніпропетровськ ще не знав теперішнього інформаційного пересичення. Не було соціальних мереж, не було всезнаючого інтернету в кожній кишені, де можна було б за два кліки прочитати про психологію обсесій чи таємниці східної філософії. Безумовно, десь у підвалах та зачинених залах міста вже з'являлися перші закриті групи, де напівлегально практикували йогу, обговорювали тантру чи підйом прихованих енергій. Але я була неймовірно далекою від усього цього світу. Я не належала до жодної з цих екзотичних каст, не відвідувала медитацій, не читала модних езотеричних трактатів і навіть не знала самого слова «Кундаліні». Насправді я була абсолютно чистою наївною дівчиною, вихованою на класичній літературі та звичайних людських уявленнях про кохання. У моєму арсеналі не було жодної вивченої техніки, жодного книжкового правила про те, як керувати чужою свідомістю чи передбачати майбутнє.

І саме це неусвідомлення, ця повна відсутність чужих теорій робить те, що сталося, ще більш фатальним і дивовижним. Мій стан не був плодом самонавіювання чи начитаності. Усе, що піднялося в мені на тлі тієї страшної аддикції, було моїм власним, первісним, чистим проявом душі, який вирвався на волю в хвилину екстремального болю. Коли когнітивний контроль остаточно згорів у вогні обсесії, моє єство підключилося до якихось прадавніх, невидимих законів усесвіту напряму, минаючи людські знання.

  Моя реальність була значно прозаїчнішою, суворішою і водночас матеріальнішою — я вчилася в медичному інституті. Мої дні минали серед анатомічних атласів, латинських термінів, вивчення фізіології та чітких клінічних протоколів. Моє мислення формувалося під впливом раціональної науки, яка вимагала всьому знаходити матеріальне пояснення, причину і наслідок. Я звикла дивитися на людину як на складний, але прорахований механізм, де кожен гормональний сплеск чи нервовий імпульс підпорядковується законам біології. Я не вірила в містику, я вірила в підручники.

І саме цей медичний бекграунд створював у моїй голові найтяжчий, парадоксальний конфлікт під час моєї обсесії. З одного боку, мій раціональний розум майбутнього лікаря намагався розкласти мій стан на медичні складові. З гострим, майже професійним інтересом дослідника я спостерігала за руйнацією власного організму: фіксувала тахікардію від однієї думки про нього, аналізувала хронічний брак дофаміну, що спалював мою нервову систему, і розуміла, що моя емоційна аддикція розвивається за всіма клінічними законами важкої залежності. Мені було неймовірно цікаво, чому моє власне тіло і психіка так безпорадно здалися перед цим чоловіком. Я бачила симптоми, але була абсолютно безсилою перед самою хворобою.

І саме цей медичний бекграунд створював у моїй голові найтяжчий, парадоксальний конфлікт під час моєї обсесії. Те, що сталося зі мною в ту першу ніч — це раптове вимкнення свідомості, відчуття польоту та шалений емоційний вибух — не давало мені спокою. Мене дико, неймовірно мучило питання: що саме зі мною відбулося? Як майбутній лікар, я підсвідомо розуміла, що всьому у цьому світі має бути раціональне логічне пояснення. Не могло бути ніякої магії, ніякого чаклунства — людський організм занадто матеріальний для цього. Мені було життєво необхідно вияснити істину, розкласти свій стан на молекули, щоб просто повернути собі спокій.

Але між тією епохою і сьогоденням лежала величезна нездоланна прірва. Сьогодні будь-яка людина може просто відкрити інтернет і за кілька секунд за допомогою штучного інтелекту знайти відповідь на найскладніше питання психології чи езотерики. Раніше це було просто нереально. На початку двохтисячних знання не лежали на поверхні. Щоб знайти хоч якісь завуальовані натяки на те, що відбулося з моєю енергетикою, мені потрібно було б витрачати місяці свого життя. Потрібно було б ходити в наукові бібліотеки, тижнями переривати стоси пильних фоліантів, вишукувати рідкісні спеціальні книжки, яких у нашому провінційному місті могло взагалі не бути в єдиному екземплярі.

А у мене банально не було на це часу. Жорстокий графік медичного інституту вимагав від мене повної цілодобової самовіддачі. Я повинна була вчитися, здавати нескінченні заліки, зубрити назви кісток та патогенези хвороб. Я просто не мала права витрачати дорогоцінні години на пошуки відповідей у бібліотечних архівах. Цей брак часу і можливостей ставав моїм особистим колом пекла. Питання висіло в повітрі, воно палило мене зсередини, не давало заснути, але закрити цей гештальт раціональним шляхом було неможливо. Все це виглядало жахливо містично, і ця містика дратувала мій аналітичний розум, який вимагав фактів, а не див.

Цей штрих робить внутрішній конфлікт по-справжньому бальзаківським. Оноре де Бальзак обожнював описувати муки розуму, який прагне докопатися до істини крізь брак можливостей. Весна 2003 року — це час, коли знання ховалися за товстими стінами наукових бібліотек, а медичне навчання вимагало стільки сил, що на пошуки містичних відповідей просто не залишалося жодної вільної хвилини...