Пікап вищого світу, або Важка зброя в руках мисливця

Його хід ва-банк не був імпульсивним спалахом безумства; це була холоднокровна, детально розроблена військова операція, де головним плацдармом для наступу мала стати моя мати. Соляр не просто збирався поїхати до неї — він гарячково прокручував у своїй голові кожну деталь їхнього майбутнього рандеву, наче шахіст перед вирішальним турніром. Його пам'ять, що зазвичай фіксувала коливання акцій, тепер із хірургічною точністю відтворювала все, що я колись чув від неї. Він аналізував її зацікавленості, її слабкості, її маленькі провінційні мрії та страхи. Це був класичний, витончений підхід хижого спокусника, де кожен крок зважувався на аптекарських терезах чоловічого підступу.

Він знав, як бездоганно втиратися в довіру, і збирався пообіцяти моїй матері саме те, чого вона найбільше прагнула для своєї доньки — абсолютну фінансову безпеку та непохитний захист. Він прорахував усе: від інтонації свого голосу до кожної дрібниці. Його метою було преподнести себе як турботливого ангела-охоронця, ідеального чоловіка без жодної вади, чия поява розвіє всі життєві тривоги нашої родини.

У цій новій тріангуляції моїй матері була відведена найтрагічніша роль — роль сліпої зброї в його руках. Він розраховував діяти через неї, абсолютно впевнений, що засліплена його великою шляхетністю матір стане його найпалкішим агітатором. Вона мала сама, власними руками, підштовхнути мене до його капкану, щодня нагадуючи мені про «ідеального заступника», якого мені послав сам Бог. Цей пікаперський прохід до серця старшої жінки мав стати його головним козирем. Він прораховував, як її материнська тривога капітулює перед його грандіозним спектаклем, і як я, затиснута між його фінансовим тиском та материнськими сльозами, зрештою здамся. Він передбачав кожну репліку, кожен погляд, смакуючи те, як цей ангельський образ змусить нас обох повірити в його безкорисливість, поки сам він готуватиме мій фінальний нищівний розгром.

    Проте Соляр, навіть будучи засліпленим первісними інстинктами, панічно боявся викриття. Найбільшим жахом для чоловіка його статусу було постати в очах свого оточення — а особливо в очах цинічного Вадима — жалюгідним рабом, який збожеволів на одній жінці. Йому була огидна сама думка про те, що хтось помітить, як мій образ випалює його зсередини. Тому вся ця майбутня військова операція з моєю матір'ю була негайно і філігранно інтерпретована для Вадима під зовсім іншим, холодним світським соусом.

Він підніс свій безумний крок як чисту, раціональну потребу відігратися. Логіка була залізобетонною: на ховеринг, гостинг та виснажливе вичікування моєї капітуляції було витрачено занадто багато дорогоцінного часу. Вийти з цієї битви з порожніми руками означало б для них обох визнати повне, ганебне фіаско їхньої гучної «науки маніпуляцій».

—  Вадиме, — з удаваною байдужістю, що мала приховати тремтіння в голосі, пояснював Соляр, поважно розсижуючи в креслі. — Ти ж не думаєш, що я справді піддався емоціям? Це не більше ніж холодний тренінг впливу на людські маси. Я абсолютно нічим не ризикую. Я просто приїду до цієї провінційної жінки, наобіцяю їй золоті гори, безпеку та ангельську турботу. Я не витрачу на це жодної монети зі свого капіталу. Мої фінанси залишаться недоторканними, ціна питання — лише кілька годин мого часу та оберемки красивих слів.

Він подавав це Вадиму як захопливий психологічний експеримент, як витончене тренування з дресирування людської волі. Соляр запевняв свого профайлера, що його мета цинічна до наївного: переформатувати свідомість моєї матері так, щоб я, затиснута її благаннями, зрештою сама знову прийшла і звернулася до нього по допомогу. Це мала бути чиста, стерильна перемога його маніпулятивного генія — доказ того, що він уміє ламати людські долі без жодного фінансового збитку для себе. 

 Поки Соляр, як істинний  буржуа та людина діла, гарячково мобілізував свій аналітичний розум для штурму моєї родини, Вадим спостерігав за цим усім із тонкою, майже непомітною посмішкою скептика. Для нього ця нова військова операція товариша була чудовою розвагою, безкоштовним спектаклем у першому ряду світського театру. Профайлер ставився до намірів Соляра з відвертим, ледь прихованим гумором, проте заважати йому навіть не збирався. Навпаки, він підливав масла у вогонь, смакуючи кожну нову деталь цього пікаперського бліцкригу.

Усе це філігранно пояснювалося самою природою існування Вадима. Якщо Соляр, попри свою маніакальну зацикленість на мені, залишався  бізнесменом, чий день був розписаний між  контрактами, зустрічами та реальними фінансовими потоками, то Вадим представляв зовсім інший соціальний прошарок. Він був класичним бальзаківським трутнем вищого світу, витонченим паразитом, який побудував свій добробут виключно на забезпеченні заможних жінок. Його розкішне життя та неробство оплачувалися прихильністю дам, чиї психологічні дефіцити він так майстерно навчився закривати.

Йому не було чим зайнятися. Нудьга — цей головний порох світського Парижа, який так геніально описував Бальзак, — була хронічною хворобою Вадима. Його дні минали у млявому спогляданні чужих пристрастей, і гра, яку затіяв Соляр проти мене, стала для нього справжнім ковтком свіжого повітря. Спостерігати за тим, як залізна людина бізнесу витрачає свій колосальний час на облогу однієї бестії, для Вадима було справжнім кайфом.

Він упивався цими маніпуляціями. Плетіння інтриг, прорахунок чужих реакцій та участь у цій тріангуляції з моєю матір'ю приносили йому майже фізичне задоволення, заповнюючи порожнечу його безцільного існування. Вадим дивився на Соляра як на великого сильного звіра, якого він, дрібний світський провідник, міг скеровувати за допомогою своїх профайлерських порад. Це був його особистий психологічний експеримент, де він, не ризикуючи жодним власним центом, отримував абсолютну владу над емоціями мільйонера та долею жінки, яка посміла кинути виклик їхньому чоловічому альянсу.